Зміст
Правила безпеки зазвичай пояснюють через заборони: не відчиняй, не бери, не розмовляй. Проблема в тому, що заборона не дає дитині плану дій. Вона знає, чого не робити, і не знає, що робити натомість.
Нижче правила, сформульовані як дії, а не як «не можна», і окремо фрази, які варто відпрацювати вголос заздалегідь.
Що дитина має знати напамʼять
Це орієнтовна послідовність навчання, а не норматив: одні діти запамʼятовують номер у чотири, інші в шість. Номер служби, вміння користуватись телефоном і сказати адресу та що сталося вчать разом - саме число без цього не рятує.
| Вік | Що знає напамʼять |
|---|---|
| 3-4 роки | своє повне імʼя та імена батьків |
| 4-5 років | плюс номер телефону мами або тата |
| 5-6 років | плюс свою адресу |
| 6-7 років | плюс номери 101, 102, 103 і 112 |
| далі | плюс що казати, коли дзвониш у службу: адреса, що сталося, хто поруч |
Для запамʼятовування номера можна спробувати пісеньку або лічилку і повторювати по дорозі в садочок.
Безпека вдома
- Двері відчиняє тільки дорослий. Формулювання просте: «мама і тато мають ключі, тому нікому відчиняти не треба»;
- Якщо дзвонять у двері, коли ти сам - не відповідати взагалі, а не казати «мами немає вдома»;
- Під час телефонної розмови не кажи, що ти сам удома. Правильна відповідь: «мама зараз не може підійти, передзвоніть»;
- Плиту, праску й окріп чіпає тільки дорослий. Це не заборона, а розподіл ролей;
- Ліки - не цукерки. Дитина має знати, що ліки дає лише мама, тато або лікар, навіть якщо вони смачні на вигляд. Але це правило - додаток до замкненої шафи, а не її заміна;
- Знати, де вимикається вода. Для школярів це рятує квартиру частіше, ніж здається;
- Список телефонів на видному місці. Паперовий, на холодильнику, а не тільки в телефоні.
- 103 негайно: людина без свідомості, важко або не дихає, судоми, сильна кровотеча.
- Підозра на отруєння, проковтнута батарейка чи магніт: негайно по медичну допомогу, не чекаючи симптомів; блювання не викликати, упаковку речовини зберегти.
- Підозрілий предмет надворі: не підходити й не торкатися, відійти й сказати дорослому; дорослий телефонує 101 з безпечного місця (ДСНС).
Безпека на вулиці
- Переходимо на переході, а зі світлофором - лише на дозволений сигнал. Перед кроком дивимось ліворуч, праворуч і знову ліворуч, переконуємось, що всі машини зупинились, і стежимо за дорогою весь перехід. За AAP, більшість дітей не готові переходити самостійно щонайменше до 10 років, тому до того - за руку з дорослим;
- Зупинись перед дорогою навіть на зелене. Найголовніше правило: спершу зупинка, потім погляд, потім крок;
- Не виходь з-за припаркованої машини. Вона закриває огляд і тобі, і водієві;
- Навушники знімаємо перед дорогою;
- Мʼяч викотився на дорогу - зупинись і поклич дорослого. Це варто відпрацювати окремо, бо в реальній ситуації діти біжать не думаючи;
- Домовтесь про місце зустрічі у людному місці - для дитини, яка вже може безпечно його знайти (вхід, інформаційна стійка). Для менших діє простіший план із наступного розділу.
- Підозрілий предмет - не чіпати. Не підходь, не торкайся, відійди й скажи дорослому: це правило мінної безпеки від ДСНС, і воно в Україні не зайве.
Якщо загубився
Це та ситуація, у якій паніка заважає більше за незнання. Тому план має бути дуже коротким і одним.
- Зупинись у безпечному місці і не бігай шукати. Дорослому легше знайти дитину, яка стоїть на місці;
- Голосно поклич маму на імʼя. Не «мамо», а справжнім імʼям: у людному місці на «мамо» обертаються всі й ніхто;
- Якщо не почули - попроси допомоги у працівника закладу: касира, охоронця, продавця за прилавком, поліцейського. Попроси його звʼязатися з батьками або оголосити по гучному звʼязку;
- Не виходь із магазину чи парку і ні з ким не йди «шукати маму». Навіть якщо людина в уніформі або з дитиною: допомогти можна, стоячи на місці.
Якщо працівника поруч немає, підійти до жінки з дитиною - прийнятний запасний варіант, але й тоді дитина лишається на місці й просить покликати батьків або працівника, а не йде з нею. Уніформа чи власна дитина не гарантують, що людина безпечна.
Розмова про незнайомців
Тут найлегше або налякати, або нічого не пояснити. Кілька формулювань, які працюють краще за «не розмовляй із чужими».
- Не йди з дорослим і не сідай у машину «щоб допомогти». Якщо дорослий просить показати дорогу, знайти цуценя чи донести сумку - відійди і спитай у того, хто за тебе відповідає. Це правило описує сценарій, який справді використовують;
- Нікуди не йти без дозволу, навіть із тим, кого знаєш. Правило просте: спершу питаємо в мами;
- Домовтесь про кодове слово. Якщо по дитину приїхав хтось інший, він має його назвати. Слово знають тільки свої. Але це додаткова перевірка, а не дозвіл: якщо про приїзд не домовлялись, дитина спершу дзвонить батькам за відомим номером або звертається до вихователя чи вчителя;
- Кричати можна і треба. «Я тебе не знаю!» - голосно, у людному місці. Багато дітей соромляться кричати, і це варто відпрацювати вдома, у формі гри;
- Твоє тіло - твоє. Дитина має право відмовитись від дотиків, які їй не подобаються, навіть від родичів і знайомих, і не зобовʼязана цілувати чи обіймати «з ввічливості»;
- Поганих секретів не буває. Про дотики, погрози й прохання щось приховати, якщо це лякає, треба розповісти дорослому, якому довіряєш; якщо він не допоміг - іншому. AAP нагадує: небезпека частіше йде від знайомих, ніж від чужих, тому в дитини має бути кілька безпечних дорослих, а не лише батьки.
Фрази, які варто відпрацювати вголос
Знати правило і зуміти сказати фразу - різні речі. Ці пʼять варто просто відрепетирувати вдома.
- «Мама зараз не може підійти, передзвоніть пізніше»;
- «Я вас не знаю, відійдіть»;
- «Допоможіть, будь ласка, я загубився»;
- «Мені треба спитати в мами»;
- «Я не хочу, перестаньте».
Як говорити, щоб не налякати
- Говоріть спокійно, як про правила дорожнього руху, стежте за реакцією дитини і відповідайте на її запитання;
- Давайте дію, а не заборону. Не «не розмовляй», а «відійди і знайди дорослого»;
- Розігруйте ситуації. Доповнюйте пояснення грою «а що ти зробиш, якщо»;
- Не лякайте наслідками. Історії про те, що трапляється з неслухняними дітьми, дають страх, а не навичку;
- Повторюйте коротко й часто. Дві хвилини раз на тиждень краще за годинну розмову раз на рік;
- Скажіть головне: тебе ніколи не сваритимуть. Дитина має бути впевнена, що може розповісти про будь-що, навіть якщо сама порушила правило.
Часті запитання
З якого віку говорити про безпеку?
З трьох років у найпростішому вигляді: своє імʼя, не йти нікуди без дозволу. Складніші теми - з пʼяти-шести.
Як навчити номер телефону?
Можна спробувати пісеньку або лічилку й повторювати по дорозі. І паралельно написати на браслеті або в кишені куртки.
Чи не налякає дитину розмова про незнайомців?
Говоріть спокійно, давайте дію замість страху, враховуйте реакцію дитини й відповідайте на її запитання. Якщо бачите тривогу - зробіть паузу, повернетесь до теми пізніше.
Що робити, якщо дитина соромиться кричати?
Відпрацюйте вдома у формі гри: хто голосніше. Репетиція може допомогти; а ще домовтесь, як попросити допомоги, якщо закричати не вдається - підійти до працівника, потягнути за рукав.
Чи потрібне кодове слово?
Так, і воно має бути простим, легко запамʼятовуватись і не звучати в побуті. Знати його мають лише ті, хто справді може забрати дитину.
Коротко
Формулюйте правила як дію, а не заборону, і обовʼязково відпрацюйте фрази вголос. Три речі, які варто закласти найперше: не йди з дорослим і не сідай у машину без дозволу того, хто за тебе відповідає; якщо загубився - стій на місці й попроси працівника закладу покликати батьків; про все, що лякає, розкажи дорослому, якому довіряєш. І памʼятайте: правила для дитини - додаток до безпечного дому й нагляду, а не заміна.
Поруч: як підготувати дитину до першого класу, адаптація до садочка, як привчити дитину до порядку, безпека дитини вдома.
Щоб дитина легше запамʼятала правила, згодяться загадки про транспорт і ігри в дорозі.
Що коли починається і скільки триває - у розділі виховання дитини за віком.
