Правила безпеки для дітей: вдома, на вулиці, з незнайомцями

Правила безпеки зазвичай пояснюють через заборони: не відчиняй, не бери, не розмовляй. Проблема в тому, що заборона не дає дитині плану дій. Вона знає, чого не робити, і не знає, що робити натомість.

Нижче правила, сформульовані як дії, а не як «не можна», і окремо фрази, які варто відпрацювати вголос заздалегідь.

Що дитина має знати напам’ять

Номер телефону вчиться найважче й найдовше. Найпростіший спосіб – зробити з нього пісеньку або лічилку і повторювати щодня по дорозі в садочок.

Безпека вдома

• Двері відчиняє тільки дорослий. Формулювання просте: «мама і тато мають ключі, тому нікому відчиняти не треба»;
• Якщо дзвонять у двері, коли ти сам – не відповідати взагалі, а не казати «мами немає вдома»;
• По телефону не називати, що ти сам удома. Правильна відповідь: «мама зараз не може підійти, передзвоніть»;
• Плиту, праску й окріп чіпає тільки дорослий. Це не заборона, а розподіл ролей;
• Ліки – не цукерки. Дитина має знати, що ліки дає лише мама, тато або лікар, навіть якщо вони смачні на вигляд;
• Знати, де вимикається вода. Для школярів це рятує квартиру частіше, ніж здається;
• Список телефонів на видному місці. Паперовий, на холодильнику, а не тільки в телефоні.

Безпека на вулиці

• Переходимо тільки на переході й тільки на зелене, а перед кроком дивимось ліворуч, потім праворуч;
• Зупинись перед дорогою навіть на зелене. Найголовніше правило: спершу зупинка, потім погляд, потім крок;
• Не виходь з-за припаркованої машини. Водій тебе не бачить, і це найчастіша причина ДТП із дітьми;
• Навушники знімаємо перед дорогою;
• М’яч викотився на дорогу – зупинись і поклич дорослого. Це варто відпрацювати окремо, бо в реальній ситуації діти біжать не думаючи;
• Домовтесь про місце зустрічі, якщо загубились у людному місці. Одне конкретне місце, а не «стій де стоїш».

Якщо загубився

Це та ситуація, у якій паніка заважає більше за незнання. Тому план має бути дуже коротким.

1. Зупинись і не бігай шукати. Дорослому легше знайти дитину, яка стоїть на місці;
2. Голосно поклич маму на ім’я. Не «мамо», а справжнім ім’ям: у людному місці на «мамо» обертаються всі й ніхто;
3. Якщо не почули – підійди по допомогу. І тут головне: до кого саме.

До кого звертатись, якщо загубився: до працівника в уніформі (охоронець, касир, поліцейський), а якщо таких немає – до жінки з дитиною. Це два найнадійніші варіанти, і саме їх варто проговорити з дитиною словами.

Важлива деталь: дитина не має чекати, поки до неї підійдуть. Вона підходить сама і сама обирає, до кого.

Розмова про незнайомців

Тут найлегше або налякати, або нічого не пояснити. Кілька формулювань, які працюють краще за «не розмовляй із чужими».

• Дорослі не просять допомоги в дітей. Якщо дорослий просить показати дорогу, знайти цуценя чи донести сумку – це неправильно, і треба відійти. Це найкорисніше правило з усіх, бо воно описує саме той сценарій, який використовують насправді;
• Нікуди не йти без дозволу, навіть із тим, кого знаєш. Правило просте: спершу питаємо в мами;
• Домовтесь про кодове слово. Якщо по дитину приїхав хтось інший, він має його назвати. Слово знають тільки свої;
• Кричати можна і треба. «Я тебе не знаю!» – голосно, у людному місці. Багато дітей соромляться кричати, і це варто відпрацювати вдома, у формі гри;
• Секретів від батьків не буває. Якщо дорослий просить щось не розповідати мамі – розповісти треба обов’язково.

Фрази, які варто відпрацювати вголос

Знати правило і зуміти сказати фразу – різні речі. Ці п’ять варто просто відрепетирувати вдома.

• «Мама зараз не може підійти, передзвоніть пізніше»;
• «Я вас не знаю, відійдіть»;
• «Допоможіть, будь ласка, я загубився»;
• «Мені треба спитати в мами»;
• «Я не хочу, перестаньте».

Як говорити, щоб не налякати

• Говоріть спокійно й буденно, як про правила дорожнього руху. Тривожний тон дитина запам’ятає краще за зміст;
• Давайте дію, а не заборону. Не «не розмовляй», а «відійди і знайди дорослого»;
• Розігруйте ситуації. Гра «а що ти зробиш, якщо» працює в рази краще за пояснення;
• Не лякайте наслідками. Історії про те, що трапляється з неслухняними дітьми, дають страх, а не навичку;
• Повторюйте коротко й часто. Дві хвилини раз на тиждень краще за годинну розмову раз на рік;
• Скажіть головне: тебе ніколи не сваритимуть. Дитина має бути впевнена, що може розповісти про будь-що, навіть якщо сама порушила правило.

Часті запитання

З якого віку говорити про безпеку?

З трьох років у найпростішому вигляді: своє ім’я, не йти нікуди без дозволу. Складніші теми – з п’яти-шести.

Як навчити номер телефону?

Зробити з нього пісеньку й повторювати щодня по дорозі. І паралельно написати на браслеті або в кишені куртки.

Чи не налякає дитину розмова про незнайомців?

Не налякає, якщо говорити буденним тоном і давати дію замість страху. Лякають не факти, а тривога в голосі дорослого.

Що робити, якщо дитина соромиться кричати?

Відпрацюйте вдома у формі гри: хто голосніше. Соромʼязливість тут долається тільки практикою, а не поясненням.

Чи потрібне кодове слово?

Так, і воно має бути простим, легко запам’ятовуватись і не звучати в побуті. Знати його мають лише ті, хто справді може забрати дитину.

Коротко

Формулюйте правила як дію, а не заборону, і обов’язково відпрацюйте фрази вголос. Три речі, які варто закласти найперше: дорослі не просять допомоги в дітей, якщо загубився – стій на місці й підійди до працівника в уніформі, і секретів від батьків не буває.

Поруч: як підготувати дитину до першого класу, адаптація до садочка, як привчити дитину до порядку.

Щоб дитина легше запам’ятала правила, згодяться загадки про транспорт і ігри в дорозі.