Казки для дітей 8-9 років: читати українською онлайн

457

Для дітей 8-9 років, які читають самостійно або разом із дорослими, проста казка часто вже надто передбачувана. Дітям потрібні герої, які помиляються і думають. Ситуації, де немає простої правильної відповіді. І фінал, який змушує ще трохи думати після останнього рядка. Зібрали саме такі казки - девʼять коротких історій, які написала редакція Мамусі для цієї добірки; їх можна вільно читати вголос у класі чи вдома. Тема й час читання - у змісті.

Хороша казка для девʼятирічки - це ситуація, яка залишає питання, навіть якщо мораль у ній названа прямо. Деякі історії тут пропонують придумати продовження - саме до таких текстів діти повертаються знову.

Казка	Про що	Про що поговорити після
Хлопчик, який знав усе	про межі власних знань	чи соромно сказати «я не знаю»
Срібна нитка	про звʼязок із рідними	що тримає людей разом на відстані
Майстер і учень	про навчання й терпіння	що виходить не з першого разу
Місто без тіней	про те, що не все має бути ідеальним	чи буває світло без тіні
Остання сторінка	про завершення й вибір	чи можна змінити кінець історії
Рибалка і крига	про обережність і терпіння	коли варто зупинитись
Годинник, що відставав	про користь того, що здається вадою	що в тобі «неправильне», а насправді корисне
Дві карти	про готовність до несподіванок	що робити, коли план не спрацював
Хто сказав перший	про чутки й відповідальність за слова	як бути, коли всі повторюють неправду

Казка «Хлопчик, який знав усе»

У класі вчився хлопчик на імʼя Роман. Він справді знав дуже багато - більше за всіх у класі. Міг назвати столиці всіх країн, памʼятав дати всіх битв і без помилок розвʼязував задачі подумки.

Але була одна проблема: Роман не міг мовчати, коли хтось помилявся.

- Неправильно, - казав він, перебиваючи однокласника на середині відповіді.

- Це не так, - казав він учителю, якщо той спрощував пояснення.

- Ти не розумієш, - казав він другу, коли той пропонував інший спосіб розвʼязати задачу.

Поступово Роман залишився сам. На перерві ніхто не підходив. На груповій роботі всі уникали його. Навіть учитель почав викликати його рідше.

Якось після уроків до Романа підійшла шкільна бібліотекарка - стара жінка на імʼя Ольга Василівна.

- Ти знаєш дуже багато, - сказала вона.

- Знаю, - погодився Роман.

- Ти багато знаєш. Але як поділитися знанням, щоб не образити того, хто поруч?

Роман не відповів. Він уперше не знав, що сказати.

- Знання - це не зброя, - сказала бібліотекарка.

- Це міст. Але міст потрібно будувати до людей, а не над ними.

Роман думав про це весь вечір. Наступного дня на уроці однокласник помилився у відповіді. Роман відкрив рота - і закрив. Почекав, поки той сам виправиться. Не вийшло. Тоді Роман підняв руку і сказав:

- Я думаю, тут можна подивитись ще з іншого боку.

Не «ти помилився». Не «це неправильно». Просто - інший бік.

Однокласник подивився на нього і вперше за місяць посміхнувся у відповідь.

Казка «Срібна нитка»

Жила собі дівчинка Дарина. Вона дуже боялась темряви. Не просто не любила - справжній страх, який стискав серце щоночі.

Батьки залишали нічник. Але нічник міг вимкнутись. І тоді Дарина лежала нерухомо і не дихала - чекала, поки очі звикнуть.

Одного разу бабуся подарувала їй маленький клубочок срібної нитки.

- Що це? - запитала Дарина.

- Тримай кінець у руці, коли боїшся, - сказала бабуся.

- Нитка веде до ранку.

Дарина не дуже повірила. Але того ж вечора нічник справді вимкнувся - і вона згадала про клубочок.

Взяла кінець нитки. Нитка була тонка і холодна. Але рука відчувала її - і це було краще, ніж нічого.

Дарина почала рахувати. Один подих. Два. Три. Нитка в руці. Чотири. Пʼять.

Вона заснула на сьомому подиху.

Вранці вона подивилась на клубочок. Нитка була звичайна - просто срібляста нитка для вишивки.

Але щось змінилось. Тепер вона знала, що темрява минає. Що є ранок. Що треба просто дихати і рахувати.

Клубочок лежав на тумбочці ще довго. Дарина рідко брала його в руки - але знала, що він є. І цього було досить.

Казка «Майстер і учень»

Старий гончар жив на краю міста і ліпив горщики вже пʼятдесят років. До нього прийшов хлопчик на імʼя Тарас.

- Навчіть мене, - попросив він.

- Добре, - сказав гончар.

- Але спочатку зліпи горщик сам. Як умієш.

Тарас зліпив. Горщик вийшов кривий, з нерівними краями і тріщиною збоку.

- Бачиш тріщину? - запитав гончар.

- Бачу. Я невмілий.

- Ні, - сказав гончар.

- Ти чесний. Той, хто бачить тріщину у своїй роботі, вже вміє більше, ніж той, хто її не помічає.

Тарас навчався рік. Горщики ставали кращими. Але гончар ніколи не хвалив без причини.

Якось Тарас зліпив горщик, яким сам пишався. Рівний, гладкий, з гарним вигином.

- Що скажете? - запитав він.

- Хороша робота, - сказав гончар.

- Але подивись сюди.

Він показав на надто тонку ділянку біля дна.

- Тут стінка слабша. Від тепла може тріснути.

Тарас засмутився.

- Чому ви завжди знаходите, що не так?

Гончар взяв горщик і уважно подивився на нього.

- Бо я хочу, щоб твоя робота жила довго, - сказав він просто.

Тарас довго дивився на горщик. А як би ти пояснив, чому майстер щоразу шукає, що не так?

Казка «Місто без тіней»

Було колись місто, де заборонили тіні. Правитель вирішив, що тіні - це сум і темрява, і наказав їх прибрати.

Як - ніхто не знав. Але правитель видав закон, і всі вдавали, що тіней немає.

Люди ходили з піднятими головами і не дивились вниз. Художники малювали картини без тіней - плоскі й яскраві. Діти грались, але не грались у тіньовий театр. Про тіні не говорили.

Та одного дня до міста прийшла дівчинка з іншого краю. Вона зупинилась на площі і сказала:

- Яке дивне місто. Тут немає глибини.

- Ми прибрали тіні, - пояснив їй перехожий.

- Тепер все світле.

- Але тіні допомагають бачити форму, - сказала дівчинка.

- Подивіться на той будинок. Він виглядає плоским, як малюнок. Без тіні важко побачити його обʼєм.

Люди зупинились. Вперше за довгий час подивились вниз.

Тіні були. Вони нікуди не ділись - просто ніхто не дивився.

- Тінь - це не темрява, - сказала дівчинка.

- Це доказ того, що є світло. Світло й тіні разом дають нам бачити обʼєм.

Правитель довго мовчав. Потім скасував закон.

Люди знову помітили тіні - й обʼєм своїх будинків.

Казка «Остання сторінка»

Хлопчик Данило знайшов у дідовій бібліотеці книгу без назви. Обкладинка була порожня, але сторінки - заповнені.

Він почав читати. Книга розповідала про мандрівника, який шукав місто, де всі щасливі. Мандрівник ішов через ліси і пустелі, переправлявся через річки, зупинявся у незнайомих домівках.

Данило читав щовечора. На сто девʼяносто восьмій сторінці мандрівник нарешті побачив місто вдалині.

Данило перегорнув сторінку - і вона була чиста. Порожня. Як і всі наступні.

Він побіг до діда.

- Книга не закінчена! Там немає фіналу!

Дід подивився на книгу і посміхнувся.

- Це найчесніша книга в моїй бібліотеці.

- Чому?

- Бо жодна справжня історія не має готового фіналу. Мандрівник дійшов до міста - але що буде далі, залежить від того, хто читає.

Данило довго дивився на порожню сторінку.

- Що б ти написав? - запитав дід.

Данило взяв олівець. Подумав. І написав перше речення свого фіналу.

Дід читав його мовчки. Потім сказав:

- Добре. Ти написав те, чого мандрівник ще не знав про себе.

Казка «Рибалка і крига»

Дід Іван рибалив на озері щозими. Сорок років підряд - у будь-який мороз.

Якось онук Михайлик запитав:

- Діду, а якщо риба не клює - нащо сидіти?

- Сідай поруч, - сказав дід.

- Побачиш.

Михайлик сів. Вони мовчали годину. Риба не клювала.

- Ось бачиш, - сказав Михайлик.

- Нічого.

- Ти дивишся на поплавець, - сказав дід.

- А я дивлюся на озеро.

Михайлик подивився на озеро. Крига блищала. Далеко пролетів яструб. Біля берега чорніла ополонка.

- І що?

- Коли дивишся на поплавець - чекаєш риби. Коли дивишся на озеро - просто є.

Михайлик не одразу зрозумів. Але рибалити з дідом любив ще довго. І поступово навчився дивитись не на поплавець.

Казка «Годинник, що відставав»

У майстерні старого годинникаря стояв годинник, який ішов рівно, але показував час на пʼять хвилин раніше за справжній. Його налагоджували, чистили, міняли пружину - стрілки ніяк не вдавалося перевести.

Одного дня майстер сказав онукові:

- Продамо його. Кому потрібен годинник, який показує не той час?

Онук подумав і спитав:

- А він завжди спішить рівно на пʼять хвилин?

- Завжди.

- То він не бреше. Просто до його стрілок треба щоразу додавати пʼять хвилин.

Майстер засміявся й поставив біля годинника табличку: «Додавайте пʼять хвилин до того, що показують стрілки».

За тиждень у майстерню зайшла жінка, яка часто запізнювалася. Вона купила цей годинник разом із табличкою: щоразу додаючи пʼять хвилин, вона згадувала, що час виходити, і поступово навчилася приходити вчасно.

А онук зрозумів річ, яку потім пояснював уже власним дітям: навіть річ із вадою стає в пригоді, якщо знати про цю ваду й зважати на неї.

Казка «Дві карти»

Двом мандрівникам дали карти до того самого міста. Одна була докладна: кожна стежка, кожен міст, кожне дерево. Друга - майже порожня: лише річка, гора і хрестик у кінці.

Перший ішов упевнено. Він звіряв кожен крок і майже не дивився навколо: навіщо, якщо все вже намальовано. Коли після зливи міст знесло, він зупинився. На карті міст був, а перед ним вирувала вода; звернути на стежку, якої на карті не намальовано, він не наважувався.

Другий ішов повільно. Він постійно роззирався, питав у людей, шукав броди, помилявся й повертався. Коли він дійшов до місця, де злива знесла міст, то розпитав місцевих і пішов до вцілілої переправи вище за течією.

Перший зрештою теж звернувся по допомогу до місцевих і знайшов іншу переправу. До міста прийшли обидва: другий випередив першого на день.

Увечері, на заїжджому дворі, перший спитав:

- Тобі дали гіршу карту. Чому ти не заблукав?

- Бо я з самого початку знав, що вона не все покаже, - відповів другий. - І дивився не тільки в неї.

Казка «Хто сказав перший»

У класі зник пенал. Гарний, шкіряний, з ініціалами - подарунок від дідуся.

Хтось сказав, що бачив, як до парти підходив Данило. Через хвилину це вже переказували як «Данило взяв», а ще через дві - як «усі знають, що це він».

Данило кілька разів повторив: «Я не брав». Та його перебивали. Тоді він замовк і втупився в парту.

Наприкінці уроків учителька знайшла пенал біля батареї, під самим вікном, і показала класу: він упав із парти й закотився туди. Наступного дня всі про це забули. Майже всі.

- Вибач, - сказала Данилові Настя, яка переказала чутку далі. - Я ж не знала.

- Але ти сказала, що це я, - відповів Данило.

Настя опустила очі.

На перерві вона підійшла до тих, кому переказувала чутку.

- Я казала, що пенал узяв Данило. Я цього не бачила. Пенал знайшли біля батареї.

Данило стояв неподалік і все чув. Настя глянула на нього:

- Вибач, що тобі не повірила.

Як читати казки з дітьми 8-9 років

Восьмирічна дитина вже може читати сама - і це змінює формат роботи з казкою. Але спільне читання все ще має сенс, просто воно стає іншим.

Замість того щоб читати вголос замість дитини, спробуйте читати по черзі - абзац ви, абзац дитина. Або читайте паралельно - кожен сам, а потім обговорюєте.

Після читання варто поставити кілька запитань, які відкривають розмову:

1. Який момент тебе найбільше здивував?
2. Хто з героїв тобі сподобався і чому?
3. Якби ти був на місці героя, що зробив би інакше?
4. Як ти думаєш, що відбулось далі?
5. Чи траплялось тобі щось схоже в житті?

Ці запитання не мають правильної відповіді - і саме тому вони цінні. Дитина вчиться думати про прочитане, а не просто переказувати сюжет.

Є кілька ознак, за якими можна зрозуміти, що казка підходить саме для цього віку:

• герой не ідеальний - він помиляється і робить висновки;
• сюжет має несподіваний поворот або відкритий фінал;
• є що обговорити після фіналу, а деякі історії запрошують придумати продовження;
• є ситуації, знайомі з реального дитячого досвіду;
• текст не надто простий і не надто складний - дитина трохи тягнеться вгору.

Саме тому діти повертаються до гарних текстів знову.

Усі казки за віком і темами зібрані в розділі казки для дітей за віком.

Поруч: оповідання для дітей 10-12 років, казки для дітей 4-5 років, казки для дітей 5-6 років, казки для дітей 6-7 років.

Казка чи оповідання: що обрати у 8-9 років

Різниця не в складності, а в тому, де відбувається історія. У казці є магія, чарівні помічники і світ, у якому діють інші правила. В оповіданні все відбувається в реальному житті: у школі, у дворі, вдома, без жодного чуда.

У 8-9 років це важливо, бо дитина вже чітко відрізняє вигадку від життя. Казка дає відпочинок і образ, оповідання дає впізнавання: «зі мною теж таке було». Тому їх добре чергувати, а не замінювати одне одним.

Якщо цього разу потрібна саме реальна історія без чарів - беріть оповідання для дітей 8-9 років.

Часті запитання

Дитина вже читає сама - чи треба читати вголос?

Варто: слухаючи, дитина сприймає складніший текст, ніж здатна прочитати сама, і зберігається спільний ритуал. Добре працює читання по черзі - абзац ви, абзац дитина.

Скільки казок за вечір?

Одна, іноді дві короткі. Історія з конфліктом і висновком потребує часу на «перетравлення», тож краще зупинитись і поговорити, ніж прочитати ще одну.

Що питати після казки?

«Де герой помилився?», «а ти б як вчинив?», «що було б, якби він зробив навпаки?». Формулювання моралі за дитину зводить казку до нотації.

Чи підходять ці казки для читацького щоденника?

Так: кожна коротка, з чітким конфліктом і фіналом, тож дитині легко записати героїв, головну подію і власну думку - саме це зазвичай просять у 2-4 класі.