Нашим дітям не потрібно, щоб їх виховували. Їм потрібно, щоб їх любили
Чи замислювалися ви над тим, чому наші діти не хочуть проводити з нами час?
Може, тому, що колись, коли вони були маленькими, ми не знаходили час на те, щоб просто побути з ними, відклавши всі свої справи? Дитинство – це найбільш ніжна і вразлива частина життя.
І якщо ми ставимо на перше місце щоденні турботи замість потреб нашої дитини, то хіба маємо право потім вимагати, щоб діти приділяли час нам? Нарoдити дитину і забезпечити її – це не означає виховати. Дати їй необхідні матеріальні речі або повчати словами – це не означає виховати. Діти не мають потреби у вихованні. Вони потребують любові.
Ви чуєте це питання так само часто, як чую його я? Діти хочуть полежати зі мною щовечора, тому що вони люблять проводити час з мамою. Це моя нова улюблена фраза. Чому? Дозвольте мені розповісти.
Нашим дітям 10, 7 з половиною, 6 і 4 роки. Знаєте, що наш семирічний син просить мене щоночі, коли я приходжу заколисати його?
«Мамусю, ти полежати зі мною?»
І мені сумно думати про те, що більшість вечорів я відповідала:
«Тільки на секунду, дорогий. Мені потрібно переконатися, що твої брати і сестри заснули. Мені потрібно прибрати на кухні. Мені потрібно попрацювати над моїми записами по роботі. Тато і я збираємося повечеряти»
Незалежно від причини, всі ми говоримо одне і теж:
«Тільки на секунду. Є інші більш важливі справи».
Знаю, знаю, ми не зможемо лежати всю ніч. Дитина чекатиме цього, як всі діти.
«Даси палець – усю руку відкусить»: ми думаємо, що полежимо всього 5 хвилин, вони хочуть 20. Ми лежимо 20, діти просять 40.
Але… Знаєте що? Кілька років тому друг нашої сім’ї помeр уві сні. Через тиждень в іншому місті семирічний хлопчик несподівано помeр, поки грав у дворі. Мені важко думати про це, говорити і писати.
Тепер, коли мій син просить «Мамо, полеж зі мною» – це найкраще, що може статися ввечері. Тому що я чую ті деталі, які 7-річні діти більше не розповідають своїм мамам.
«… сказав мені, що був милим сьогодні. Як огидно. Правда, Мам?»
«Сьогодні у нас була контрольна з математики і отримав вищий бал! Бачиш, мама! Я займався, і я зробив це!»
«Я сумую за нашою собакою. Як думаєш, коли ми зможемо взяти іншу?»
«Мам, пам’ятаєш, ти говорила мені, що під час реслінгу, мені варто допомагати молодшому братові, коли він відстає. Я допоміг. Я біг відразу за ним, як мені говорив тато. Я навіть сказав йому, що він може зробити це. Він сказав, що його живіт бoлить від бігу, і я сказав, що якщо він хоче, може бігти повільніше, і я буду бігти разом з ним, навіть не дивлячись на те, що бігти повільно ДІЙСНО нудно, мам! »
Це все відбувається, коли ми відкладаємо всі інші турботи. Це все відбувається, коли ми забуваємо про всі речі, які ми повинні або хотіли зробити.
Моя бабуся казала мені, насолоджуватися дітьми, поки вони нас потребують. Вона також говорила, що не знає, навіщо люди нарoджують дітей, якщо вони зовсім не хочуть проводити з ними час. Вона говорила, що вона любить вирощувати своїх дітей і знає, що я буду робити так само.
Мої батьки і батьки мого чоловіка нагадують нам весь час, що одного разу наші діти не захочуть проводити так багато часу з нами. Ця думка розбиває моє сеpце!
Але! Цей день не сьогодні. Сьогодні з полежу з моїм малюком, коли він попросить мене про це і з усіма своїми 4-ма дітьми і заспіваю їм їх улюблені пісні.
Якщо додати всього 10 хвилин до кожного нашого вечора, коли наше терпіння закінчується, а втома на межі, ще 10 хвилин, які я щаслива провести з нашими дітьми. Слухаючи їх, підбадьорюючи, і повторюючи:
«Сьогодні, саме зараз, ти – найголовніший для мене».
І знаєте що?
Через 10 років, ці слова повернуться, коли моєму синові буде 17 років, і я попрошу його зупинитися і просто посидіти зі МНОЮ пару хвилин… і він зробить це.