Розклад занять

Навчання в Школі материнства продовжується згідно дотримань усіх правил безпеки. Ми піклуємося про здоров'я майбутніх матерів та їх діток.

Цікаво і корисно проведений час на навчанні - найкращий початок підготування до материнства. Тим більше, якщо ви з нами!

Деталі проекту, теми лекцій запитувати у Viber 0679998452.

Будемо раді і щасливі попрацювати для вас.

Час і страхи. Коли ми посилаємо дітям погані сигнали

Мистецтво-виховання 23Якщо дитина вловлює або чує, що ми відправляємо її в садок бо втомилися від неї, тривоги і страхів буде значно більше

Про вклади і витрати, сигнали, які ми подаємо дітям і одне одному, про дитячі садки, адаптацію, прощання перед сном і не тільки.

Допис не те, що б злий — напружений. Коли мені представники дитячих садків і пропонувачі різних дитячих послуг надсилають дещо, що включає запитання: «Скільки часу ви витрачаєте або готові витрачати на дитину?», — для мене це звучить не просто як некоректно сформульоване запитання. Я поставлю ще багато запитань, щоб прояснити — людина справді не відчуває різниці між ми витрачаємо час на дитину або ми вкладаємо час у її розвиток і наші стосунки?

Діти завжди зчитують наші невербальні сигнали

Коли я сьогодні прочитала у телеграм-каналі новин офіційну інформацію, звернену до батьків: «Ви зможете відправити дітей у садок і нарешті полегшено зітхнути», — підстрибнула. Добре, що ви мене не бачили у цей момент. От правда — «відправити дітей, щоб зітхнути»?

Дитячі садки дуже і дуже полегшують життя матерям і батькам, але вони не замінюють батьків. І це точно не місце, куди «відправляють». Якщо ми спочатку переконані у тому, що дитячі садки — це пункт, де дитина може пересидіти, поки батьки працюють або відпочивають, то в дошкільному секторі нічого не зміниться. Комунальний садок не стане простором безпеки, розвитку, а залишиться місцем.

А якщо для нас, батьків, це «відправити і зітхнути» звучить зовсім нормально, то наші діти будуть нас своїми страхами, тривогами, симптомами «приводити» до психологів, щоб ми навчилися бути разом, «дихати» разом, навчилися розподіляти час і сили. І так, це, правда, дуже і дуже складно. І так, карантинне навантаження на сім'ї величезне.

Знаєте секрет? Коли ми укладаємо спати дитину будь-якого віку і водночас робимо все можливе, щоб вона скоріше заснула, а ми могли б нарешті зайнятися чимось своїм (я в курсі, яжмати) — дитина, як на зло, довше не засинає. Діти завжди зчитують наші невербальні сигнали. І чим більше ми даємо їм усвідомлених або усвідомлених послань: «Ну швидше вже, мені ще стільки потрібно зробити», — тим виразніше дитина відчуває: «Від мене хочуть позбутися». Вона не розуміє, що ми йдемо не «від неї», а, можливо, «до себе». Непокоїться, чіпляється за нас, запитує, чи любимо ми її — і не засинає.

Якщо ми дитині чесно скажемо: «Я дуже втомився/лася, я хочу бути зараз поруч, але у мене є тільки 10−15−20−40 хвилин, а далі мені важливо відпочити (попрацювати, приготувати їжу, побути з твоїм татом/мамою, братом/сестрою). Як мені з тобою бути зараз так, щоб ти за ці хвилини, поки не продзвонить будильник, наповнився моєю любов’ю (спокоєм, силою)?». Діти, навіть зовсім маленькі, це розуміють. І, як мінімум, ми не транслюємо подвійних послань: «Я з тобою, але хочу бути без тебе» або «Краще б тебе не було».

Якщо дитина вловлює або чує, що ми відправляємо її в садок бо від неї втомилися, якщо вона часто чує, що саме через неї ми не можемо чогось собі дозволити (водночас, дитина не дуже розуміє метафор і непрямої мови, вона не знає всього обсягу наших завдань і не може нести відповідальність за ці завдання — вона, переважно, сприймає все буквально) то, тривоги перед походом у садок може бути більше. Як і складнощів із адаптацією, страху залишитися самому, страху, що ми взагалі за нею не прийдемо і з садка не заберемо. Ну і ми в такому разі перестаємо бути безпечною і надійною опорою.
Коли ми з сім'ями готуємося до походу в дитячий садок, я ставлю занудні запитання: «А навіщо вам садок? А що ви робитимете, коли дитина буде в садку? А чи знає дитина, що для вас робота? А як вона сама розуміє, навіщо їй взагалі ходити в садок? І як дитина відчуває ваше „я з тобою“, навіть, коли вас поруч немає?».

Звісно, я мрію для наших дітей і для нас, щоб дитячий садок і школа перетворилися на партнерів у супроводі дорослішання дітей. Щоб ми перестали казати: «Я йду на роботу (яка мені не подобається), а ти йдеш на свою „роботу“ (так, вона тобі теж не подобається, звикай)». Мрію, щоб у нас був вибір із різних хороших варіантів садків. Мрію, щоб садок був простором безпечного розвитку, спілкування, був збагаченим середовищем — що доповнює, а не замінює батьків.

І так, цей текст заряджений емоційно, мені важлива ця тема.

Будь ласка, давайте «вкладати» одне в одного, а не «витрачати». Вклади — зростають. Витрати — залишають відчуття незадоволеності та бажання компенсації.

Світлана Ройз, дитячий психолог

Джерело