У дітей можуть бути фобії голок, собак, темряви та багато інших. Ми розкажемо, як допомогти їм побороти це.

Одного дня влітку, на таборі, моя 5-річна донька та її друзі вирушили в мандрівку. В певний момент мандрівки учасники табору наступили на осине гніздо і цим не на жарт розлютили комах. Поки донька відійшла від гнізда, дві оси встигли її вжалити. Вона розплакалась і попросила вихователів аби її забрали додому швидше, ніж зазвичай. Проте, коли мій чоловік по неї приїхав, вона вже була в порядку.

Однак, десь через три тижні, почали з’являтись проблеми. Спершу вона відмовилась їсти на вулиці, якщо поруч пролітала оса. Згодом вона не хотіла виходити на вулицю зовсім, відмовлялась іти до машини, виходила тільки якщо її несли туди на руках.  Ми прийняли це, думаючи, що оскільки вона завжди була досить витривалою дитиною, її страх мине за декілька днів. Але коли він не минув, я надіслала повідомлення «допоможи» своїй подрузі – дитячому психологу. З її відповіді я зрозуміла, що ми поводились в цій ситуації абсолютно не вірно. Підлаштовуючись під її страхи, ми насправді їх підтверджували, у той час як мали допомагати подолати їх.

Очевидно, мені потрібно було добряче попрацювати з цим, тому я набрала декількох експертів і попросила поради. Ось що вони радять батькам аби допомогти дітям побороти фобії. 

Зрозумійте страх дитини

Фобія – яку психологи та психіатри називають «специфічна фобія» – це один із небагатьох тривожних розладів, що може розвинутись у дітей. В загальному, фобії викликають надмірний та неконтрольований страх об’єкту або ситуації такої інтенсивності, що це заважає нормальному життю (агорафобія є окремим тривожним розладом, який виражається уникненням ситуацій, з яких може бути складно або соромно втекти). 

Коли дитина має фобію, її реакція «бийся або тікай» дає збій, стимулюючи надмірні відчуття страху та небезпеки. У дітей можуть розвиватися фобії практично всього – бджіл, собак, голок, мостів, темряви, висоти, голосних звуків, блювання, навіть ґудзиків – і дослідження демонструє, що приблизно дев’ять відсотків дітей та підлітків справді переживають це (число зросте, якщо враховувати і менш серйозні випадки, як наприклад у мого сина – він боявся зливу у ванні, але не настільки, щоб не купатись, якщо ми давали йому правильні іграшки). У дітей фобії можуть розвиватись раптово (як у моєї доньки) – часто через лякаючий досвід – або повільно, з часом, що складніше виявити. 

Як правильно реагувати, коли ваша дитина застрибує вам на руки при вигляді собаки?

Заспокойте її, а згодом поговоріть про це 

Перше: допоможіть дитині відчути себе в безпеці. «Варто перш за все проявити емпатію та підтримку, – говорив доктор філософії Томас Олендік, психолог та директор Дитячого навчального центру в Virginia Tech. – Спробуйте зрозуміти дитину та прийміть її стан та почуття». На цей момент вашою ціллю є допомогти дитині заспокоїтись, зазвичай дітям справді дуже-дуже страшно.

Коли дитина заспокоїлась, у вас вже більше роботи. Поверніться в той момент. «Дізнайтесь, що їм казав їхній мозок», – радить доктор філософії Тамар Чанськи, клінічний психолог і автор книги «Звільніть дитину від страху та тривожності». Чи ваша дитина боїться укусу собаки, думаючи, що може померти або втратити кінцівку? У дітей присутні радше ірраціональні ідеї на теми того, що може статись, і ваша робота – акуратно виправити їхні хибні уявлення. Спробуйте сказати щось на кшталт: «Якщо ти думала, що собака може відгризти ногу, не дивно, що тобі було страшно!». Також, спробуйте зрозуміти, чого саме боїться дитина. Чи боїться всіх собак, чи тільки певного типу? Боїться просто темряви чи нічної пори? Важливо зрозуміти джерело їхнього страху, щоб ви могли переходити до наступного кроку.

Пробуйте, не уникайте

Батьки часто доходять до цього кроку, а тоді зупиняються: вони починають іти назустріч, підлаштовуючись під страх дитини. Це абсолютно можна зрозуміти. Якщо ваш малюк починає кричати як банші щоразу, коли бачить цуценятко з будинку за рогом, ви почнете уникати той будинок, ідучи додому з садка. Але це тільки погіршить ситуацію. «Коли я працюю з сім’єю, де дитина має фобію, – оповідає  доктор Чанськи, – батьки часто приходять і кажуть: “На щастя, ми не зустрічали ту собаку цього тижня”, а я їм відповідаю: “На жаль! Практика – ось що вам допоможе”».

Це не означає, що вам потрібно заставляти вашу дитину переживати жахаючу, або ще гірше – небезпечну ситуацію. Це погана ідея, наприклад, кидати в басейн аби «навчити» плавати дитину, у якої фобія води. Тоді дитина буде наляканою та не довірятиме вам, і це не принесе нікому користі. Навпаки, вам потрібно подумати над ідеями, як поступово допомогти дитині контактувати з такими ситуаціями, яких вона боїться. Зі своєю донькою, яка почала страшенно боятись бджіл та ос, я почала більше розмовляти про них. Поділилась крутими і підбадьорюючими фактами (наприклад, про те, що бджоли-самці не можуть жалити), і ми шукали фото та відео бджіл онлайн. Метою було наштовхнути її на вигляд чи думку про бджіл і ос у спосіб, який не лякатиме – аби вона могла замінити свою реакцію на страх спокійнішою та раціональнішою реакцією.

Коли вашій дитині стає комфортніше, повільно збільшуйте її контакт зі стресовою ситуацією та хваліть при цьому. Доктор Олендік радить казати, наприклад, таке: «Клас, тобі вдалось, це чудово, яка ж ти молодець!».  Після перегляду відео ми з донькою пішли до закритого вікна і поглядом пошукали бджолу чи осу. Ми дивились на них, говорили з ними, і я вголос зауважила, що вони не цікавились фактично нічим, окрім квітів. Тоді ми вийшли надвір і стояли за 4 метри від куща, навколо якого літали бджоли. Їй було страшно, але вона трималась, саме тоді я зрозуміла, що ми рухаємось вперед.

Іноді вам може не вдатись полегшити страх дитини власними зусиллями і вам потрібно буде звернутись по допомогу до терапевта, який спеціалізується на дитячій тривожності. Доктор Олендік зауважив, що у випадку, коли фобія вашої дитини часто дається взнаки (хоча б раз на день), є інтенсивною (через неї ваша дитина повністю втрачає контроль) або триває довго (страх залишається гострим годинами), тоді варто подбати про професійну допомогу. Фактично: якщо страх заважає життю вашої дитини і ви не можете допомогти їй із цим справитись, зверніться за професійною допомогою.

Нам пощастило. Після декількох днів збільшеного контакту з бджолами та осами – а це було три тижні відколи розвинулась фобія – моя донька повернулась до ігор на вулиці і гордо заявила, що не боїться. Однак не можу сказати, що вона тепер любить бджіл і ос, і це нормально. Доктор психологічних наук Рейчел Басмен, клінічний психолог та старший директор Центру тривожних розладів у Інституті дитячого розуму каже наскільки  важливо привчити  дитину до думки, що це абсолютно нормально – хвилюватись через щось, водночас толеруючи це. «Ти не мусиш закохатись в блювання, любити стоматолога чи любити собак, – каже Басмен,  – але ти можеш пройти повз собаку на вулиці чи пережити грозу, чи похід до стомалога і вижити».

Стежте за собою

Ще одна річ: якщо у вашої дитини фобія чи вона виявляє тривогу, зверніть увагу на те, чи не підливаєте ви масла у вогонь. Доктор Басмен пояснює: «Іноді батьки передають меседж: ти не можеш справитись із тим, що довкола»,  і таким чином тільки збільшують тривогу. Наприклад, можуть бути батьки, які відчувають тривогу дитини при вигляді собаки і тоді розпалюють її ще більше, кажучи: «О, глянь, там собачка! Ти боїшся? Хочеш повернутись в візочок, вона ж така велика?». Або батьки можуть залишати дитину в садочку, питаючись: «Ти не боїшся, що будеш сумувати за мамою сьогодні?»

Таке формулювання показує дітям, що вони повинні боятись, і що ми, батьки, не маємо віри в те, що вони зможуть справитись із ситуацією самі. Якщо ви схильні так говорити, спробуйте зупинитись перед тим, як сказати це, і перефразувати думку. «Керуйтесь більше цікавістю, а не страхом», – радить доктор Басмен. Можливо, варто сказати так: «Гарного дня в садочку! Як ти думаєш, що ви будете робити?». У такий спосіб ви не спонукаєте дитину боятись – ви спонукаєте її до зацікавлення та захоплення, посилаєте їй сигнал, що впевнені в ній. Чим більше ми показуємо дітям нашу віру в них, тим більше вони нам покажуть, на що здатні. 

Джерело: Мелінда Веннер Мойер (Melinda Wenner Moyer) для The New York Times. 

Взято з матеріалів блогу