Втрата після народження

Я знаю, дівчинка моя, від деяких спогадів хочеться скоріше звільнитися. Забути як страшний сон. Але у кожної з нас є такі рани, які довго можуть кровоточити, будити ночами. І тут не варто панікувати, шукати знеболюючі. Варто лише набратися терпіння і чекати, коли час підбере тобі ліки. Для кожного воно різне. Для когось - нова любов, для когось - дитина, а для когось... хоча б море. Одного разу ти опинишся біля моря, і воно понесе на своїх хвилях біль спогадів. У кожного з нас своє море.

© Ельчин Сафарли «Якби ти знав ... »

Ніхто з нас не застрахований від втраті від душевного болю. Абсолютно випадково комусь вдається мінімально зустрічатися з горем, а для когось приготована пригорща смертей і болю. У цьому немає чиєїсь ні провини, ні участі, просто у кожного з нас життя складається по-різному.

Темп, швидкість, ритм, динаміка - це ті слова, якими можна охарактеризувати нинішнє життя. Впав? Встав ... Побіг. З роздертими колінами і стікає кров'ю. Інакше випустиш все - успіх, кар'єру, життя. Страждання тут недоречні, страждання засуджуються, а вихваляється і величається вельми утопічна ідея «сили духу», коли «я відпускаю і йду далі».
Для нашої культури не характерні відкриті розмови про смерть та все, що з нею пов’язане. Ця тема належить до так званих табу. Тема життя й здоров’я набагато звичніша.  Тож маємо знаходити власну золоту середину у питаннях життя та смерті.
Особливістю перинатальної втрати є те, що при цьому відбувається втрата як на символічному так і на фізичному рівні. І якщо фізична втрата є очевидною та зрозумілою, то символічна, включає в себе багато різного: подальша неможливість на даний час відчувати себе матір’ю, втрата відчуття жіночої сутності через неможливість реалізувати своє власне призначення, втрата самоповаги і недовіра до себе, втрата надії, втрата об’єкту любові та прив’язаності, втрата майбутнього. Якщо врахувати, що емоційний зв'язок мами з плодом відбувається ще на ранніх етапах вагітності, при цьому відбуваються зміни звичної моделі життя та прийняття нової ідентичності і подальшого сценарію, часто ідеалізованого. Втрата дитини руйнує весь цей сценарій і веде за собою ще більший сум від втрати цього всього. Усугубляє ситуацію також те, що для більшості оточуючих перинатальна втрата не є реальною, а тому право батьків на довге горювання і повноцінне переживання горя часто не зустрічає розуміння з боку оточуючих. Намагаючись підтримати, вони часто вторинно травмують горюючих, обезцінюючи їхні відчуття і переживання: «Ну що ви так побиваєтесь, народите ще дитину», «Не ви перші, не ви останні». Важливим є також те, що у батьків надто мало або не має нічого конкретного для реалістичних згадок про померлого, не має вираженого феномену відсутності, тому усвідомити і інтегрувати смерть часто є доволі складно. Перинатальні втрати погіршують негармонійні раніше сімейні взаємостосунки, потенціюють вже наявні раніше проблеми.
Переживання перинатальної втрати включає в себе психологічну, поведінкову, соціальну реакції на втрати.
Втрата дитини є неприродною подією в життєвому циклі людини, і тому переноситься особливо важко. Часто викликає страх подальшої вагітності, народження, формує тривожне очікування материнства, передчасних пологів (S.Heinonen, P.Kirkinen,  P.Turton, 2000).
Дуже важливо розуміти, що кожна сім'я проходить свій власний досвід від початку сприйняття факту вагітності і до втрати.
Розуміння механізмів горювання та адекватна реакція на кожному із етапів попереджують формування психогенних ускладнень в майбутньому, покращують взаємостосунки з пацієнткою.
Тому достатньо бажаним є довготривала робота з психологом. психотерапевтом.