ГВИНТИК

20 квітня 2019 року 15.00

Мені поклали на груди мого новонародженого синочка. Він крихтав, і щипав мене своїми довгими пальчиками. Волосячко темне, очки чорні. Ну, думаю, хоч одна моя кровиночка буде на мене схожа.

-Мамочко, давайте одягнемо вашого синочка.- сказала медсестра і понесла 3500грам і 52 сантиметри мого щастя одягатися.

Я ж дивилася, як сонячне проміння освітлює родзал. Відчувала, як у душі бринить щастя, як калатає моє серце в якому оселилася ще одна материнська любов. Дякувала свому Ангелу-хранителю і посміхалася до Бога, адже все, що напланувала- розвіялось в мить. На все ЙОГО воля.

Ми хотіли ще одного малюка, і от у серпні я взнала, що в очікуванніі нового члена сім’ї. І вирішила, що цього разу, я буду до всього готова. Адже це моя треря вагітність. У мене доня Юля, якій на той момент 15-ть, та 4-річний син Данило. І я себе в тому стані добре знаю.

Зрозуміла, що буде хлопчик, по тому, що токсикоз відступав, як тільки щось починала жувати. Так було з Данилом, а при Юлі - нічого не допомагало (видно дівчатка ще з материнської утроби вибагливі і капризульки). Я зменшила швидкість життя, однак, не покидала моржування, суботньої сауни і занять з йоги. Почувала себе комфортно і таємничо, адже з настанням холодів мій вагітний животик вдало маскувався під верхнім одягом. Зашифрувалася так, що у березні, гуляючи з Данилом у дворі розщіпила куртку, а сусідки ахнули, побачивши, що я вагітна. От сміху було!

До родів готувалася відповідально. Відвідувала регулярно жіночу консультацію, здавала всі аналізи, заміри, діагностики. З чоловіком готувалися до партнерських пологів. Дивились відео на Youtube. Готувала його до того, що сидітиму на гімнастичному м’ячі, і співатиму під час потуг звуки « А-А-А-А-А та О-О-О-О», адже почула, що губи проекція шийки матки і все має бути відкрите і розслаблене. Показувала коханому, які точки і як масувати. І от дата 20-го квітня вже завтра.

19-го в мене все готово, сумки зібрані: з новими дитячими речима, інша з необхідним для мене. Проте, знаю, що ніколи на вираховану лікарем дату ще не народжувала. Переношувала дітей на тиждень.

Того дня Данило мій щось з’їв не те і ніч з 19-го на 20-те я з ним прововтузилася. І щось ніби то низ живота підниває. Сімейна рада з мамою лікарем на чолі завезли мене в приймальне відділення. Моя гінеколог оглянула, зробила мені КТГ (Кардіотокографія) і зі словами. «Знаючи тебе. Галя, ти народжуватимеш десь у ночі. Якби чулася не певно швидше- то дзвони»- відпустила мене до дому.

Ну, думаю, раз народжувати в ночі, то треба виспатися. Данила з мамою відправила до неї, чоловіка- на дачу. Дочка пішла гуляти на двір і закрила мене сонну в квартирі.

Я дрімала під включену музику хвиль, думками була на морському узбережжі. Як вода билась об берег, так і моє тіло ніби стискалось і розтискалось. Ні болю, ні спазмів, якийсь дивний напівсон.

О 14-тій задзвонила подруга, спитати як я і чи збираюся народжувати. На що я відповіла, що сплю, й може в ночі настане той момент. Вона ж зі словами « Вставай і рухайся, бо як лежатимеш, до ночі не народиш» змусила мене встати з ліжка. Тут все і почалося….

Зробила декілька кроків і зрозуміла, що стискання в животі мене не відпускає. Спина трохи ламає. Задзвонила до свого лікаря. Вона, зі словами: «Вже до мене!» збадьорила мій сонний дух. До мами, до чоловіка- дзвонила спокійним голосом, щоб приходили, бо певно, почалося! Вони щось і не спішилися, а я за той час вже не могла рівно стояти. Малюк напирав «на всіх парах». І тут почалася в мене паніка! Я сама в дома, і відчуваю, що один глибокий видих, і мій малюк народиться. Спазм в животі і спині тримав, здавалалось весь час!

Прибігла мама, а двері замкнені! Я навкарачки доповзла до сумки в коридорі і відкрила їй двері. Мама лікар і побачивши мене – все зрозуміла. Прилетів чоловік, а одягнутися у щось я вже не змогла. Накинула на білизну і футболку свій махровий халат, як була - в хатніх тапках, вийшла з квартири. Як здавалось дооовга поїздка у ліфті, і нарешті автомобіль - сидіти теж не могла, тому лежала на задньому сидінні. І їхати б, та пропали ключі від машини!

Чоловік все обшукав, весь блідий, з дрижаками в руках. А я подумала, що мала шанс народити в дома, потім у ліфті, а тепер , певно таки народжу в машині. Просила Ангела охоронця, щоб знайшлася згуба і я народила таки в лікарні. Тут мама проявила чудеса дедукції і о 14.45 ми виїхали.

Далі приймальне відділення, де я зрозуміла, що стою в одному тапку, слова мого гінеколога:

-Я думала, Галя, що твоя мама прийняла пологи в дома.

Бігом в родзал, чоловіка на посту медсестра відпоювала корвалолом. Крісло, видих і народилися голова і плечі.

-Витріть дитинів обличчя- бач,оратор, вже говорить - і справді немовлятко заплакало.

Ще один видих і мені на груди поклали тепленьке смугляве тільце.

- Мамочко, одяг на вашого велетня замаленький, маєте більший?

Приймаючи вітання в цей день я кожного разу дякувала Богу, що все склалося добре, і думати не хотілося, що могло б бути! Яка я була самонадіяна!

Моя коліжанка, мама чотирьох дітей, сказала: «Ну він у тебе і ПОСПІШАЙКО. Зразу видно темперамент». Юрка всюди повно. Все досягне, добереться, відкрутить, відкриє, усе в нього швидко, у ритмі і бігом! Моя мама каже, що він мов ГВИНТИК- весь час крутиться навколо своєї різьби. Безстрашно досліджує світ. За ним і замкнутий Данило підтягується до спілкування й руху. Юля каже, що вони обоє «Драйвові «ЮЮ». Дідусь і бабусі коло нього завжди у тонусі . Аж не віриться, що скоро йому 2-а.