Диво життя!
Осінній ранок огорнутий молочно-сивим туманом поволі виринає з-під сонних повік ніжно облямованих радістю народження нового дня, дня мого народження.... Сонце поволі виринає зі сну і залишає на щоках цнотливі цілунки, даруючи свої доторки тепла і ніжности віщуючи диво... Я тримаю в руках маленький лакмусовий папірець на якому з'являються ледь помітні дві тоненькі смужечки... На очі набігають сльози і найсолодшим труноком наповнюють серце. В свій день народження я народжуюсь вдруге... Дарунок небес - стану мамою.... Навдивовижу незбагненні відчуття... Тримаєш серце руками бо воно несамовито стукотить і ніби щойно зроджений метелик виривається на світ зі свого кокону в бажанні осягнути безмір життя. Внутрішній погляд торкається лона в в якому проростає паросток любові, вірності, єдності душ і спільного піднебесся. Робиться тривожно і солодко, всередині квітнуть лілії і невидимі доторки благодати дітонародження пронизують єство.Отримуєш цінний дарунок небес на який денно і нощно молилось тремтливе серце. Плекаєш дивну радість в передчутті очікування дива і враз блаженне тепло торкається твоєї прихованої бентеги ... яка небавом приходить у самосвідомість поруч з відповідальністю і найтеплішим словом у твоєму житті - Мама!
Ти вчишся відчувати і сприймати свої стрімкі зовнішні і глибинні метаморфози, тремтливо звикаєш до думки що разом з тобою вже співіснує окремий Всесвіт, такий далекий і неосяжний, але поряд тим дотичний до твого серця і світу всередині тебе.
Твоя уява зі швидкістю космічного світла розфарбовує наочікуванішу зустріч з дивом, рожеві щічки, райдужні очі, крихітні долоньки, ти чекаєш на появу найніжнішого Янгола, але і гадки не маєш що згодом сама станеш ним. Тільки вдихнувши запах свого малюка і притуливши до грудей крихітне тільце стаєш Велетенською скелею, нездоланною стихією вогню і світла- жертовної відданої любові. Обійматимеш крилами своє маля, зігріватимеш ніжністю відданности і терпіння, боронитимеш від студених життєвих вітрів суму, розпачу і болю, без яких не минає життя. І не завжди ті крила будуть білими і вільними, інколи покірно складатимеш їх за плечима і зрошуватимеш пір'їни дрібними сльозами недоспаних ночей і туги. Саме в такі миті вчишся твердо ступати по Землі, знаходити власні стежини до розуміння себе, як жінки-матері. Стаєш до бою з власними страхами і тривогами, черпаєш сили від розуміння своєї цінності і вчишся боронити власні межі. Так саме боронити і мати право на прожиття власних емоцій, недосконалостей, невміння любити себе і приймати в реальному часі. Бо не завжди прийняття материнства є омріяною казкою.... Інколи воно стає запусковим механізмом до дорослішання і пізнання себе. Ти починаєш розуміти що маєш право бути слабкою і вразливою, маєш право дивитися на світ власними очима, відкидати стереотипні стандарти суспільства і робити помилки з яких згодом сформуєш свій досвід. Ти можеш падати і плакати, розчаровуватися в людях і не відчувати провини за свою вразливість. Ставши мамою ти можеш багато чого, єдине на що ти не маєш права це впадати у відчай і втрачати себе, бо ти світлий Янгол для свого дива, яке завжди шукатиме в тобі прихистку і розради. Приймаєш свої слабкості і розумієш що їх наявність не робить тебе меншовартісною Людиною, не зменшує твоєї любови до свого дитяти,а навпаки зцілює зранену серцевину і знову окриляє.
14 років материнства пролетіли мов мить... Я стала на цей шлях неусвідомлено і продовжую дорослішати разом з віддзеркаленням часточки своєї душі, вчуся любити і бути любленою, вчуся пробачати і пробачаю натомість... Моя дитина є моїм вчителем... Злитися і кривдити власних дітей недопустимо, бо цим самим ми чинимо подвійну шкоду - знеціюємо себе і прирікаємо на страждання любляче дитяче серце. Бачити світ дитячими очима - цінний навик, швидше гояться рани від образ і світліє в серці.... Ставши мамою навіки розлучаєшся з відчуттям самості - отримуєш магічний нерозривний зв'язок зі своїм дитям, який стає найсокровеннішою цінністю твого буття...
Материнство - це стрімкий поштовх до розуміння власної ідентичності і самоцінності ,потужний каталізатор появи вдячності за дар власного життя.... Не варто шукати недоліків у власному дитинстві і тішити власне Его відчуттям недолюбленості нашими батьками... Ми є тут і зараз, ми в світі, ми люблені і цінні, виплекані великою Любов'ю Творця. Дякуймо щодня батькам за дар життя, шануймо і збагачуймо наші душі почуттям глибокої вдячности за сьогоднішній момент... Адже любимо як вміємо і вони любили як вміли.... Оголюю рани і не боюся осуду, живу життям без штучності і фальшу, роблю те що вмію і волію не ранити ближнього, аби не продовжувати ланцюжок злості і образ... Історія мого материнства тільки починається, зичу кожній квітці відчути і зростити диво у власній серцевині.... Мамо, я люблю Тебе!