Звертання
У родинному спілкуванні українців суттєвою ознакою були звертання батьків до дітей. Душу малої дитини наші пращури плекали змалку. Дотепер збереглися в народній пам’яті пестливі слова–звертання до малого дитяти. Добрі, ласкаві, ніжні, всі вони призначені задля виховання любові до рідної мови, рідного слова – сонечко, пташечко, ясочко, леліточко, котику, горобчику.
Окремі регіони мали своєрідну систему назв, завдяки яким можна звернутися до дітей, різних за віком, рисами характеру, поведінкою.
Так, гуцули дітей – немовлят називали – опелінок; в один рік – годовичок; дитину, що повзає – плазун, плазунчик, плазунець, лазуночка; дитину, що ходить – ходун, ходунець; дитину, що не має зубів – дід, дідуган; дитину, що має зуби –зубань; у два роки дитину називали – друга паша, друге літо; на третьому році життя – гулячок, гуляко, пічкур, третяк; у чотири роки – метунець, четвертак; у п’ять років – п’ятак, п’ятиліток, підпасич. Дітей, які народжувались взимку, називали зимак; в березні – марчук; в Петрівку – петрівченя.
Галичани, бойки, гуцули називали своїх дітей відповідно до віку: до 10 років – хлопець, дівчє; старші 10 років – хлопчище, дівчина; великий, той хто рубає ліс, – парубок, легінь; дівчина на виданні – дівка в заплітках, дівка в бовтицях.
У поліщуків зверталися до дітей таким чином: до хлопців: хлопчє, хлопчина, хлопчисько; до дівчат: дівчинка, дівчук, дівчур, дівочка, дівуля, дівчисько, дівка,дівчинисько, дівчє; до немовляти: ляля, ляльочка, лялюся; до дитини до 3 років:дитя, дитятко, дитина, дитинойка.
У Західному Поліссі до дітей були звертання: малий / мала, малейкий / малейка, маленький /маленька.
У спілкуванні з дітьми українці вдаються до таких звертань: доню, донечко, хлопчику, діти, дитино, малеча, малий, непосидо. Навіть до дорослих дітей мати–українка звертається діти. Типово українським є також звертання до хлопчиків – козаче, а іноді в поєднанні з іменем (Максиме–козаче).
Звертаючись до дітей, використовували вторинні номінації, запозичені зі світу тварин, рослин, небесних світил: сонечко, птася, зірочка, квіточка, ластівка, котик, горобчик, рибочка, ціпка.
При дослідженні мовних етикетних формул звертань треба звернути увагу на звертання дітей до матері: мамо, мамочко, мамонько, мамуню, мамусю, мамусечко, мамусенько, мамунечко, мамцю, мамуньцю, матінко, матіночко, матусенько, неню, ненько, ненечко.
Етикетні формули звертання українців формувалися з дохристиянських часів, про що свідчать збережені у народному побуті діалектні висловлювання, насамперед призначені для родинного спілкування: мамо, ненько, неню, тату, татку, няню (до батька), вуйку, вуйно, тітко, дядьку, стрийку, стрийно, небого, кумо, куме, свате, свахо, брате, сестро,сестрице, бабцю, дідусю, діду, нанашко, нанашку (до хрещених), швагре, братово, донцю, сину, онучко, онучку і т.п.
Джерело - «Чиста мова»