Дві копії

Вони були такі схожі. Дві копії - маленькі і велика.
«Буде щаслива, бо схожа на тата». Люди хотіли похвалити, але в той же час робили це в такий дивний спосіб, так, немов би схожість - найважливіша річ на землі. Хоч звісно чоловіку було приємно від такого порівняння. Татусева донечка.
На вулиці дощило. Люди незадоволено поспішали додому. Вагітна жінка попереду неї, в гумових чобітках, елегантно перестрибнула через калюжу. Така смішна і кругленька, вже така близька до народження дитини, судячи по розмірах животика.
Марія усміхнулась і згадала свою вагітність. Той час був чудовим етапом в її житті. Напевно, з того часу вона любить осінь, яка розповіла про їхнє щастя, і літо, в якому щастя народилось.
Морозний листопадовий день з тестом в руках і радісне шептання на вушко коханому чоловікові. Свято Благовіщеня - і перші рухи дитини в животику. Було таке враження, немов у неї в животі літають метелики.

Здивоване від додаткових кілограмів тіло. Пологовий, куди її здали завчасно. Заспані краєвиди міста з вікна пологового, коли народжувалося сонце в новий день. Перейми. Потуги. Перший погляд очі в очі, загортання в байкову ковдрочку, тендітні пальчики, запах скуйовдженого волосся. Обійми. Тепло. Сміх. Перші сльози, перші слова, перший проковтнутий ґудзик, малюнки і фотографії, сидіння біля ліжечка і казки на ніч…
Пройшло вже стільки часу, навіть й не віриться - цілих 13 років. Стільки щастя.

Повернувши ключ в дверях, Марія зайшла в їхню теплу квартиру. Її зустріли з обіймами вони: дві копії - мала і велика. Чоловік і донька.

Марія Хомів