Коли дуже любиш дивитись фільми та професійно цікавишся теорією прив'язаності, то під час перегляду фільму "Дуже погані матусі-2" отримуєш задоволення, а після фільму будуєш гіпотези про те, який тип прив'язаності характерний для кожної з цих пар "мама-донька". Отже, мої гіпотези, що побудовані на основі моїх власних спостережень, роздумів, аналізу та книги Карла Гайнца Бріша "Розлади прив'язаності від теорії до терапії":

1. Кікі та її мама - патологічно тісна прив'язаність з обміном ролями (парентифікацією) та порушенням здатності до розлуки. Мама "зв'язує" та контролює доньку через свої психосоматичні симптоми та використовує її як об'єкт своєї надійної опори та емоційної прив'язаності, через що в дитини гальмується потяг до пізнання та автономії.

Дитина також отримує заборону на злість, адже в неї є страх не тільки втратити контакт із мамою через відкритий прояв свого роздратування чи невдоволення нею, але й страх і провина, що мамі стане гірше, як тільки вона дізнається, що донька на неї злиться, або хоче від неї віддалитись хоча б на міліметр.
Доньки таких матерів схильні ідеалізувати своїх мам, не помічати їхні недоліки, забувати кривду, яку вони могли зазнати в стосунках. Часто такий тип прив'язаності можна переплутати із надійною тісною прив'язаністю, якщо не вникати в деталі стосунків, а бачити тільки зовнішню картинку, яка демонструє "чудові" стосунки між мамою та донькою.

2. Емі та її мама - функціонально орієнтована прив'язаність із проявами уникання (нарцистична смптоматика) та вимаганням надмірної покірності від дитини.

У такому контакті в мами існує культ досягнення успіху, який і визначає характер прив'язаності між мамою та донькою. Прив'язаність присутня за певних умов, які дитина має виконати, при цьому відсутня емоційна близкість, дитину тримають на певній дистанції, ретельно контролюючи її дії, які мають відповідати певним стандартам, які викликають захват, заздрість чи схвалення в соціумі. У дитини такої матері є всі шанси "наростити фальшиве Я" і при цьому загубити свої власні потреби, бажання та імпульси, як це свого часу сталось з її мамою.

3. Карла та її мама - нетривка прив'язаність з проявами уникання та дезорганізації.

Мама Карли то проявляє інтерес до доньки, то раптово непередбачувано зникає. Для таких дітей, як Карла, забагато автономності і замало прив'язаності. Диссоціальність та протиправна поведінка - це спосіб, завдяки якому Карла може відчути єднання зі своєю мамою. Такі діти, як Карла відчувають голод по прив'язаності і прагнуть її отримати в будь-який спосіб, навіть через привернення до себе уваги, здійснюючи крадіжки чи поводячи себе виклично в соціумі. Хаос, безлад, відсутність стабільності, чітких рамок і правил - це підстави для формування дезорганізаційної прив'язаності. Важливо, щоби поруч із такою дитиною був хтось, хто здатний витримувати її постійне незадоволення, велике розчарування та сильну злість.

У кожної цієї пари свій виклик для того, щоб налагодити надійну прив'язаність:

1. Мамі Кікі варто прожити втрату чоловіка, навчитись проживати злість, сум, розчарування; знайти когось, із ким вона встановить рівноправні стосунки із тісною прив'язаністю (нового чоловіка, близьку подругу тощо); займатись своїм життям, хобі, роботою тощо; подолати свій страх перед розлукою із донькою, перестати використовувати доньку як об'єкт емоційної прив'язаності, натомість відпустити її на комфортну для автономії та пізнання відстань із можливістю завжди зустріти її із відкритими обіймами та відкритим серцем, коли ДОНЬКА цього потребуватиме.

Кікі варто навчитись віддалятись від мами, не дивлячись на психосоматичні симптоми та іншу деструктивну реакцію мами; побачити мама реальну, замість мами ідеальної; пам'ятати, що гнів - це природна емоція, яка не заперечує любов, а робить її відвертою та справжньою; навчитись не тільки відкрито проявляти гнів, але й проживати сум, розчарування (в тому числі у мамі).

2. Щоб відновити хороший контакт із донькою мамі Емі, в першу чергу, доведеться зустрітись зі своїм соромом, адже власне він часто стимулює до того, щоб усе зовнішнє блищало, було перфектним і щоб люди бачили тільки успішні, сильні, красиві сторони її життя. Дати собі право бути не ідеальною, а живою. І дати таке саме право своїй доньці. Усвідомити свою приховану потребу в надійній прив'язаності та будувати стосунки з іншими людьми по-новому, враховуючи природну людську потребу в емоційній близькості, захисті й підтримці.

Для Емі важливо вміти не тільки чітко розрізняти свої власні бажання та потреби, але й бути здатною їх асертивно відстоювати перед мамою в моменти, коли вона тисне своїм авторитетом, домінує неприхованим контролем і свідомо чи несвідомо загрожує дитині розривом контакту.

3. Для того, щоб стосунки Карли з мамою були гармонійними, їй потрібно втамувати голод за прив'язаністю, їй важливо знати, що мама нікуди не втече, як тільки Карла випустить її з поля зору; їй необхідні чіткі домовленості, яких мама буде дотримуватись. Їм обидвом спершу варто проводити якомога більше якісного часу разом, а вже тоді, коли Карла заспокоється, переконається, що і вона має надійний стабільний якір у цьому бурхливому океані життя, то в неї не буде потреби привертати до себе увагу протиправними діями, вибуховою агресією чи будь-яким видом залежності і вона зможе цілком спокійно відпускати маму в далекі подорожі та пригоди, не хапаючись за неї як за ковток повітря.

У фільмі, на щастя, happy end! Мами між собою доволі швидко знайшли спільну мову та "відтерапевтували" одна одну. В реальному житті далеко не завжди так трапляється: і такі мами, і такі діти часом потребують тривалих психотерапевтичних або життєвих стосунків з надійним об'єктом прив'язаності і дай Бог, щоб у реальному житті таких happy end-ів було якомога більше.

Тетяна Недільська