Однією з причин материнського вигорання є незадоволені базові потреби мами, яка доглядає за немовлям. Новонароджена дитина ще не здатна озвучити свої потреби. Все, що вона може - це своїм криком і плачем заявляти про те, що такі потреби в неї є. Це її крик про допомогу. Тонкочуттєва мама зазвичай відгадує більшість потреб своєї дитини, задовольняє їх і дитина заспокоюється. Таким чином дитина від раннього віку знає про те, що потребувати щось вона має право і має право на задоволення своїх базових потреб.
Окрім того, тонкочуттєвість матері безпосередньо впливає на ступінь прив’язаності дитини. У дітей, матері яких розпізнають відповідні сигнали з боку дитини, правильно їх інтерпретують і швидко й адекватно на них реагують, розвивається надійна прив’язаність. Якщо ж потреба дитини у взаємних стосунках зі спорідненою особою реалізується тільки частково або ж залишається без відповіді, частіше розвивається нетривка прив’язаність. [1]

А ЩО МОЖЕ ВІДБУВАТИСЬ ІЗ МАМОЮ?

Перший рік життя дитини - це час, коли мамі доводиться відкладати свої певні потреби (не відмовлятись від них, а відкладати!) для того, щоб забезпечити малюка природнім дбайливим доглядом, адже самостійно справитись із задоволенням своїх потреб він ще не здатен. Недарма цей період називають періодом співзалежності [2] , адже дитина цілком залежить від тих дорослих, які поруч із нею. Цілком природно, що відкладання своїх базових потреб мамою може викликати фрустрацію і навіть нервовий зрив, адже людина, яка не виспалась, вчасно не поїла, не відчуває себе в безпеці чи відчуває брак любові, поваги, визнання або втрату свободи чи контролю над власною долею, переживає не найкращі часи. Якщо поруч із мамою є ті, хто її підтримують, сприяють задоволенню її базових потреб, то ймовірність того, що мама вигорить буде значно нижчою, ніж тоді, коли вона справляється зі всіма труднощами материнства сама.

Для того, щоб мамі могли своєчасно та цілеспрямовано допомогти, їй потрібно вміти визначити та озвучити свої потреби. Якщо ж у своєму немовлячому віці мама пережила свої певні травми розвитку, то вона:

1. може не вміти чітко визначити свої власні потреби і при цьому може практично безпомилково вгадувати потреби інших (наприклад, своєї дитини). Так було в її дитинстві: щоб вижити, вона навчилась підлаштовуватися під потреби “великої людини”, яка її доглядає і при цьому цілковито витісняти потреби свої. Право на власну потребу, на жаль, вона не мала можливості привласнити собі. Саме тому на питання: “Чи потрібно тобі щось?” її відповідь найімовірніше буде “Не знаю” або “Ні”;

2. може чітко знати, що саме їй потрібно зараз, але не озвучувати це вголос прямо, натомість очікувати, що інша людина могла б і сама здогадатись, що саме зараз мама потребує. Свого часу такій мамі через обставини, в яких вона росла, не вдалось привласнити собі право на озвучення своїх потреб, саме тому її відповіддю на запитання: “Чи потрібно тобі щось?” може бути “Здогадайся сам!” або знову ж таки “Ні”;

3. може чітко знати свою потребу, але не буде озвучувати її з тієї причини, що думка про те, що “інша людина все одно не зможе задовольнити її потребу” буде домінувати, бо так колись було в історії її життя. І знову ж таки відповідь на запитання: “Чи потрібно тобі щось?” може бути “Ні”.
Додайте до цього всього ще заборону з дитинства на відкрите прохання про допомогу і драйвери “роби все сама/справляйся з усім сама”, “терпи” або “ти ж сильна/хороша/ добра/…”, недоспані ночі поруч із немовлям, кризу нової ідентичності і - гоп-ля! - вигорання тут як тут! А сором, провина, сум, злість, безсилля, безнадійність, почуття безвиході, депресія накривають із головою.

ЩО РОБИТИ МАМІ?

1. Подивитись на свою маленьку дитину як на Вчителя і Дитя Природи й усвідомити, що крик про допомогу в задоволені потреб - це нормально, це природно, це вкрай необхідно, щоб вижити у певний період життя.

2. Визнати і сказати собі:
“Я маю право на свої власні потреби.”
“Я маю право відкрито озвучувати свої потреби.”
“Я маю право на задоволення своїх потреб.”
“Я маю право вимагати задоволення своїх потреб.”
“Я маю право виявляти протест, якщо інші не реагують на мене відповідним чином.”
“Я маю право казати “Так” і “Ні” тому, що інші пропонують мені.”
“Я маю право чути у відповідь “Так” і “Ні” на прохання в задоволенні тієї чи іншої своєї потреби. Якщо я чую “Ні” від однієї людини, то можу звернутись із цим самим проханням до іншої.”
“Я маю право брати і давати.”
“Я маю право сказати: “Ніколи не пізно попросити те, що мені потрібно.”
“Я маю право відкладати свої потреби зараз, усвідомлюючи їх і не відмовляючись від них. Я матиму можливість задовольнити їх згодом.” [3]

3. Діяти на основі присвоєних собі прав. Шукайте мудрий баланс між задоволенням власних базових потреб і задоволенням базових потреб вашої маленької дитини. Піклуйтесь про себе так, щоб ви могли добре піклуватись про свою дитину.

4. Дослухайтесь до своїх емоцій і розглядайте їх як симптоми, що вказують на базові потреби; як мову, яка дає підказки, куди і як рухатись далі; як союзників, які допомагають вам усвідомити свої щоденні потреби. Емоції мудрі: страх попереджає про можливу загрозу; гнів каже, що чомусь у житті зараз варто сказати “стоп!”; огида пропонує промовити “Досить!”; сором і провина можуть підказувати, що варто бути більш чутливим до важливих стосунків; сум дозволить відпустити щось старе, тим самим звільняючи місце для чогось нового і дасть можливість відчути себе більш вільною і дорослою, а радість об’єднує і додає відчуття безпеки тощо. Якщо вчасно чути, що говорять природні емоції, то не доведеться пізніше переживати токсичний, руйнуючий їх прояв і вплив.
5. Якщо ж вигорання стало нестерпним, а криза - затяжною, то зверніться до кваліфікованих спеціалістів.

ЩО РОБИТИ ТИМ, ХТО ПОРУЧ?

1. Будьте дбайливими по відношенню до мами маленької дитини та уважними до її потреб.
2. Врахуйте, що далеко не кожна мама здатна прямо озвучити свої потреби. Пам’ятайте про те, що в неї на це є свої поважні причини. Дайте їй простір і час для того, щоб вона це могла зробити. Підтримайте її в будь-якому випадку словом чи ділом! Допоможіть їй визначити та сформулювати свої потреби чітко та конкретно.
3. Будьте терплячим і співчуваючим. Дайте їй визнання та посильну допомогу.
4. Створіть безпечні умови, в яких мама зможе почути себе, відчути свої потреби та задовольнити їх сама. Вона вже не маленька дівчинка і більшість своїх потреб здатна задовольнити сама, їй просто може бракувати часу та можливостей це зробити. Посприяйте тому, щоб такі можливості і час у неї були.
5. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти їй, то посприяйте тому, щоб поруч із нею був той хтось, хто це може зробити, в тому числі спеціалісти, які можуть надати кваліфіковану допомогу (хатня працівниця, няня, психотерапевт тощо).

Джерела:
[1] Карл Гайнц Бріш “Розлади прив’язаності від теорії до практики”
[2] Беррі Уайнхолд, Дженей Уайнхолд “Звільнення від співзалежності”
[3] Лізбет Марчер, засновниця бодинамічного психотерапевтичного підходу, та її послідовники

Картинка https://www.instagram.com/p/BaeO34rlKN-/
Автор статті та переклад тексту картинки пстхолог Тетяна Недільська
Український варіант тексту на картинку нанесла Natalia Bida

https://www.facebook.com/donthit/photos/a.1787352428199233.1073741828.1787098271557982/1970993903168417/?type=3&theater