Сьогодні я переживаю вік, коли в народі кажуть 30 +. На цьому періоді життя, відповідно до людських мірок, мала б бути визначеною життєва позиція щодо освіти, роботи, житла, сімейного стану, тощо…., і до певного моменту, власне, моє життя проходило в думках і планах як реалізувати себе у цьому світі через задекларовані кимось стандарти.
Просячи розуміння у своїх діях у небесних сил, я продовжувала планувати те, що вважала корисним і правильним на даному періоді життєвого шляху для себе.
Але настав момент до якого, мені здавалось, я була морально не готовою. В день Різдва Пресвятої Богородиці дещо шокуюча новина, в мені зародилося маленьке, Богом дане – Диво. Збентеження, а як далі, що далі, … мої плани на цей період життя зовсім інші, мені потрібно ще так багато всього зробити, стільки встигнути – підказував розум.

А що підказувало серце? А я не пам’ятаю, що воно підказувало…, і тепер це вже не має жодного значення.
Можливо мої творчі плани на сьогодні не зреалізовані так, як цього хотілося б ще 10 місяців назад. Зараз біля мене гугукає мрія мільйонів жінок, і мій власний потаємний план.
План з великими сивими оченятами, простягнутими рученятами і блаженно -солодким сном. План, який надав мені новий і особлий статус – мами. План, який видніший згори, відносно часу реалізації. План, який не можливо перекреслити чи переписати.
І хто сказав, що в моєму віці потрібно будувати кар’єру, подорожувати світом, пожити «для себе».
Знову чую музичні нотки… і біжу підплигувати до 10 місячної мрії, гугукати і бавитися брязкальцями, давати па-па і ховатися в м’якенький коцик після вигуку «ку-ку». Ось чим потрібно займатися в моєму віці…

Ірина Шмир, учасниця Конкурсу есе 2014