Найпершого твого Дня Народження в наше місто якраз повернулись лелеки і легенда про діток, яких приносять батькам бузьки, врешті набула нового сенсу:) По літньому теплий березень підштовхував відчинити навстіж вікно лікарняної палати, але ж не можна – карцер. Не пускають нікого, тільки от якийсь електрик в чорних мештах і чорній кепці вирізнявся з-поміж жінок у розпоротих до пупа халатах – прийшов вкрутити перегорілу лампочку над сповивальним столиком…
Чи приносять лелеки дітей – точно не знаю. Але те 21 березня принесло мені найбільше з Господніх див – диво появи нового життя. Ані відсутність води в пологовому, ані фізичний дискомфорт, ані задуха закритого приміщення – ніщо не могло зіпсувати тоді таємничої, тремкої, ні з чим незрівнянної атмосфери нашого першого знайомства. І ти досі залишаєшся для мене найбільшим дивом, мій коханий синочку. Боюся за тебе, сварю тебе, вболіваю за тебе – ЛЮБЛЮ ТЕБЕ.

Ірина Заверуха, переможець Конкурсу есе 2014