Грудне годування
Мене звати Іра. Я звичайна жінка зі звичайного маленького містечка Бурштин на Івано-Франківщині. Разом із своїм звичайним чоловіком виховуємо двоє чудових жвавих малюків: старшому сину – 9 років, меншому – нещодавно виповнився рік. Старшого сина я народжувала самостійно: 22 години, з купою стимулюючих препаратів, медичним сном, трьома змінами медиків (в тому числі й студентів) обласного перинатального центру і т.д. А потім (чи не як наслідок?) у дитини зламана ключиця (про що медики навіть не одразу сказали), гематома в голові (наче через те, що переношений) і багато інших моментів, які аж ніяк не прикрашають такий важливий і складний процес пологів. Пригадую, коли мені аж через три години принесли дитину годувати, я розглядала його маленькі губки, зморщений лобик, волосаті ручки, чорне волосся, пухкенькі щічки і милувалася його безмежним апетитом.