Баба снігова

Ні неба, ні землі, лиш сніг летить,
Пухкий-пухкий, як мамина перина.
І раптом протяг на коротку мить
Виносить спогад... Я іще дитина...

Мороз кряхтить, розписане вікно,
Я хухаю на шибку, призираю,
Там на подвір‘ї Баба снігова
І руки в неї точно замерзають,

Я накидаю шарфик як-небудь,
Взуваю валянки, нагріті біля груби,
Ото б лиш рукавички не забуть
І витягаю з ґумкою із шуби.
 
І двері навстіж — холод, сивий дим,
Клубочиться, звивається по хаті,
І я чимдуж мала у двір лечу,
Лякають кучугури волохаті.

Ось підбігаю — так і є — вона
Холодна-холоднісінька крижинка,
Я здмухую із шапочки-відра
Ретельно відкарбовану сніжинку.

І розтягаю ґумку по плечі,
Щоб часом рукавиць не загубила.
І раптом в Баби у очах вогні
Забігали, жаринки заіскрились.

Я знала, ти жива, жива, жива,
То лиш дорослі призабули казку!..
— Бувай! — кричу. — Не смій лиш до Різдва
Розтанути! Домовились? Будь ласка!..

Ні неба, ні землі, лиш сніг летить,
Пухкий-пухкий, як мамина перина,
І раптом протяг на коротку мить
Уяву будить... Я таки дитина...

@ #ОксанаКузів «Баба снігова»
02.12.19 р.