Мій особистий список "достатньо хорошої матері" складається майже з одних "не". Що я НЕ роблю. Точніше з того, що я колись робила, а тепер перестала або хоча б роблю це набагато менше.

Наприклад, я раніше так робила (бо тоді по іншому не могла), а зараз вже можу (хвала психотерапії!):

1. Не використовувати своїх дітей для того, щоб впоратися зі своєю тривогою або соромом (з соромом виходить гірше, але прогрес величезний). Мені завжди буде за них тривожно і іноді буде соромно, але це не означає, що треба якось на них впливати, виправляти їх і контролювати. Мої почуття, мені і справлятися з ними.

2. Не квапити дітей з розвитком, довіряти їх індивідуальному темпу, що не порівнюючи з іншими дітьми або з якимось "нормативами".

Чудовий лист бабусі своїй новонародженій онучці – просто і мудро про все на світі. Здається, нічого зворушливішого і мудрішого ми ще не читали:

– Дорога моя, я могла б написати цей лист ще для твоєї мами чверть століття назад… Але мені тоді було 25, і я думала тільки про побутові питання: чим нагодувати рідних, як встигнути відвести доньку в садочок і не пропустити лекції. Твій дід працював в нічну зміну і не міг мені допомогти, коли твоя мама плакала ночами через часті хвороби. Зараз мені 50, і я накопичила трохи досвіду, яким хочу поділитися з тобою. Я не стверджую, що знаю про життя все, але, врешті-решт, я твоя бабуся і хочу, щоб ти була щаслива. Мої поради тобі не завадять!

Доктор Ніколас Кардарас – виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших центрів реабілітації США і колишній клінічний професор Stony Brook Medicine, написав книгу «Сяючі діти: як залежність від екранів викрадає наших дітей – і як подолати транс».

Це «цифровий героїн»: як екрани перетворюють дітей у психопатів-наркоманів

Сьюзен купила своєму 6-річному сину Джону IPad коли він пішов у перший клас.

«Я подумала: чому б йому не почати освоювати подібні речі?», – розповідала вона мені в ході сеансу терапії. У школі Джона починають використовувати різні девайси з усе більш молодших класів – і їх вчитель технології великий шанувальник тієї користі, яку вони дають освітою – так що Сьюзен хотіла найкращого для свого хлопчика з волоссям пісочного кольору, який любив читання і гру в бейсбол.

Я сильна, як солдат на полі бою. Так собі думала востаннє тоді, коли гуляла нічними коридорами лікарні після кесаревого розтину із дитиною на руках. Мене усе боліло, була змучена і голодна. Вмію начарувати на кухні щось із нічого. Часто вистачить півгодинки, щоби зі скромних запасів холодильника приготувати щось незвикле. Вмію нагодувати голодних – конкретно, реально і смачно. То одне із багатьох типових жіночих вмінь, яким володію. Прийшло мені в голову недавно, що цим я значно менше пишаюсь, аніж тим, що колись один-єдиний раз у житті вдалось мені полагодити пристрій, тобто виконати типово чоловічу роботу, в якій, будьмо відверті, немає нічого надзвичайного.