«Наша особистість – це сад, а наша воля – його садівник».

Існує декілька правил позитивного виховання, актуальних у будь-якому віці. І враховувати їх ніколи не пізно.

По-перше, попіклуйтесь про безпеку малюка.

У дитячій психіці до 6-7 років закладаються зачатки життєвого сценарію – того, що робить людину або успішною, або посередньою. Важливо, щоб підсвідомо син чи дочка були впевнені: від світу слід очікувати чудес, а не покарань та небезпек. На практиці це втілити цілком реально. Достатньо забезпечити простір малюка (заглушки на розетки, заховані в недосяжні місця ліки та скляний посуд). Малюку важливо вільно втілювати задачі свого розвитку – досліджувати світ! І мабуть, дитиніі краще дати погратись з тюбиком маминого крему,усьому що цікавить її, під наглядом. Адже чим більше вона побачить-помацає, тим багатший буде її особистий досвід! А ви, в свою чергу, позбавитеся від страхів за її здоров'я.

По-друге, поважайте право людини на істерику.

По суті, це перші вільні вираження почуттів. Малюк ще не в змозі володіти своїми емоціями, він топає ніжками не на зло вам і не в силу розбещеності. Просто вільна особистість зіткнулася із словом «не можна». Образливо до сліз!
Не наказуйте малюка за крики. Постарайтесь емоційно не тягтись в істерику, залишайтесь спокійними. Максимум через 5 хвилин вона завершиться.
До речі, про покарання. Зрозуміти, зо що його карають, малюк здатний не скоріше ніж в 2 -2,5 роки. До цього часу спроби пояснити йому, чому не можна, приречені на провал: буде пробувати! А для чого сваритися, якщо дитина не отримає досвіду з конфлікту? Років до трьох відповідальність за "волаючу" провину крихітки лежить на дорослих, які банально недодивились.
    Криза 2-3 років знаменується появою у мові дитини займенника «я». Наша вільна особистість прагне бути такою як мама й тато, і обмеження віку буквально виводять її з себе.
Ось тут на арену виховання і виходить поняття «границі». Уявимо, що світ – це стілець, на якому ми сидимо. Нам приємно усвідомлювати, що він стійкий, на ньому зручно… І ми знаємо, що переміщення за межі стільця закінчиться падінням. Усвідомлення границь дає людині можливість їх розширювати – шукати зручне крісло! І саме цим займається малюк у свої два-три роки: розкачує стілець, пробує його на міцність.
Задача батьків – встановити рамки, показати, що небезпечно, а що неприйнятно. Враховуйте правило «на десять можна- одне не можна». Можна гратися водою у тазку у ванні, але розливати її на підлогу у гостьовій – табу. Можна стрибати по ліжку, але не у чобітках…
Непорушне для крихітки правило бажано не просто промовити сто разів, а намалювати й повісити на видне місце. Наприклад, зображення хлопчика, що чистить зуби, або що складає за собою мозаїку дівчинки.

   Введіть також в свій лексикон ключові фрази а-ля: "Погрались - і досить". Потрібно, щоб ці слова звучали строгим тоном і не особливо часто. Це допоможе "привести у відчуття" карапуза, що розпустувався не на жарт.

 До речі, про доцільність. У психології є термін «життєвий контекст». Вільна особистість, яка уловлює контекст, інтуїтивно знає, коли і в якій Будьте щирими самі, не виправдовуйтесь перед дитиною. Маленька дитина потребує сильного дорослого лідера. Глибинне розуміння батьками цього факту позбавляє їх від багатьох вікових істерик.

У кожного свої границі тіла, власності, території, часу… І якщо мама не охороняє свої власні особисті рамки, крихітка не вчиться відділятись від неї. Мамі потрібно хоча б 20 хвилин в день, а краще годину приділяти лише собі.
До чотирьох років у дитини формується її фізичний особистісний контур. Дбайте про тіло малюка. А ще завжди проявляйте повагу до його малюнків, іграшок. Ввічливо запитуйте: « Можна подивитися?» «Можна взяти твого ведмедика?»

Перше виявлення свободи карапуза – це сказане ним слово «ні», протест. Батькам важливо не придушити здатність дитини до вольових поступків, не відівчити заперечувати й вимагати.

Будь-яка криза – це крок назад і два кроки вперед. Так що не думайте, що ви погані батьки, коли ваш «дорослий» першокласник раптом буде поводитися як трьохлітня дитина. Це потрібно пережити. І не відступати від доктрини: бути лідером по відношенню до дитини, озвучувати правила, любити.

Сила волі, як одна із складових свободи. Цьому не можна навчити! Ваша задача – надати малюку простір для дій, можливість отримати самостійний досвід. Адже ж сила волі, по суті, є вмінням ставити собі досяжні цілі й доводити розпочате до кінця!
Батькам бажано не помагати малюку там, де він має намір справитися самостійно. І приходити на клич, коли дитина просить, - це надасть малюку впевненості у своїх силах.
Під «навчанням» і «розвитком» слід розуміти гру з дитиною, спонтанну творчість! Чудово, якщо дитину зацікавило куплене вами лото і вона із задоволенням грається. Прекрасно, якщо юному художнику сподобалось малювати людину і він просить вас продемонструвати йому нові аспекти живопису. Однак помилково наполягати на корисних, на вашу думку, заняттях та іграшках. Надлишковим педагогічним порохом можна затормошити процес розвитку цілеспрямованості. Дитина, якій не мішають, вміє ставити собі цілі по силам. Правда, в першому касі батькам прийдеться допомогти малюку ввійти в ритм: виробити правило робити домашнє завдання.

Про покарання
Категорично утримайтесь від залякування дитини (жодних «дядьків», які заберуть!), не карайте ізоляцією (закриті кімнати) і фізично.
Все проговорюйте! Наприклад, з трьох річною дитиною можливий такий монолог: «Як ти думаєш, що буде, якщо ти не одягнеш шапку? Вірно, ти замерзнеш». Звичайно, річ не втім, щоб відправити малюка на вулицю з незакритою головою. Однак там, де можна, давайте дитині відчути хід подій. Розгубив пазли – нових не буде до встановленого терміну…Не зробив завдання – отримаєш погану оцінку…
В початкових класах оцінки менш значимі, ніж виховання відповідальності.

Психолог Джон Грей пропонує приблизно з двохрічного віку використовувати метод «тайм-ату». Якщо ваш карапуз явно перевіряє вас «на слабо», а не просто змучився, можна запропонувати йому «взяти паузу» - спокійно посидіти.

Дитині важливо знати, що мама не кидає її навіть «поганою», тому все таки залишайтесь у полі її зору під час покарання ( стільки хвилин, скільки років малюку). Строгим тоном і внутрішньою впевненістю у своїй батьківській правоті дайте дитині зрозуміти: те, що відбувається, серйозно і неприємно. Обов’язково поясніть її, за що вона покарана. А ось заручатися обіцянками не робити так надалі не варто. Це дитина, вона зробить! Отже самі не провокуйте її на порушення слова.

Позбавлення -ефективні після п’яти років, коли дитина здатна прогнозувати. Наприклад, домовтесь: за ще одну бійку з сестрою – відсутність мультфільмів днів на два. З трьох літньою дитиною цей номер не пройде: наслідки своїх витівок крихітка може усвідомити лише тут і зараз.
Каральні міри мають зміст лише у самих крайніх випадках! Тоді, коли потрібно справедливо підкреслити своє лідерство і силу досвідченого дорослого. А ось спонтанні покарання, "щоб надалі не кортило" шкодять розвитку: залякують малятко і відохочують його проявлятися. Вільний лиш той, хто не боїться жити! Тому оберігайте малюка від небезпек, але не позбавляйте досвіду.


В 6-7 років в школі
Поміняйте всередині себе хвилювання на любов і турботу. Не примушуйте вчитися, а помагайте справитись із завданням. Більше теплоти! Придумуйте ігри, заохочення за успіхи.
Відчули, що в процесі заняття малюк «відключається»? Негайно перерва! Декілька хвилин пограйтесь мильними бульбашками , пострибайте під музику.
На власному прикладі показуйте, як здорово працювати. Заведіть традицію: в той час коли дитина виконує домашнє завдання, вся сім’я також при ділі. Це допоможе дитині самостійно зосередитися.

 

Деякі матеріали статті почерпнуті із ж-лу "Хорошие родители"