foto

Скажіть мамі «Люблю!»

kit v kovdri"А за вікном знов уривки синтепону..."
Всім синам і донькам присвячується…

Скажіть мамі «Люблю!»

Це перша зима у твоєму житті. Перший рік. Перший новий. Перші феєрверки і привітання президента. Але ти цього ще не знаєш. Спиш в люльці, розкинувшии рученята і м*яко розклавши рожеві щічки, персикової текстури. Заполонивши своїм сном всю площу інтимнотемної кімнати, всю територію нашої, і без того тісної квартири, всю безмежність неосяжного світу. Ані діаманти розсипних феєрверкових зірок, ані різкість сплесків вогняних і зненацьких петард, ані екстазо-аффектні освідчення в любові п'яних дрібно-мурашкових, псевдо-щасливих людей не можуть порушити твоєї цілісної і гармонійної казки.

Твого сну…
Інстинкт. Рефлекс.
Це все, що ти зараз собою являєш.
Суцільний клубок енергії, що рефлекторно дригає кінцівками. Що інстинктивно, як жовторотик, відкриває дзьобик до життєдайного маминого нектару. Ти прокидаєшся, коли тобі треба краплинки цілющої мами. Не відкриваючи своїх вологих очей (з аж блакитними білками) ти (сопучи як їжачок, та хапаючи повітря з маминими молекулами запаху завше привідкритими від здивування губами, на котрих, як березовий сік, бринить крапля прозорої блискучої слини) шукаєш їх —гарячі, як свіжоспечені студентські булочки, мармурово-прозорі, як сама перша стигла паперівка, насичені життям, як лоно вагітної жінки. Їх — персикові перса. Знаходиш. Захоплюєш в полон, як сліпе цуценя і тягнеш внутрішній світ свого сонця, всотуєш всі ці ялинкові вогні, вітання президента, поламане київське гілля, довжелезні тернопільсько-магазинні черги, передчуття різдвяного Львова і Тернополя, смак мандаринів, та, обов'язково, чорносливового торта.
Всотуєш всоте. Втисячне. Вміліонне. Мамин настрій, мамину душу, мамину космічну, об'ємну, необійнятну любов. Всотуєш для того, аби, можливо, уже наступного року, побачивши за вікном оці уривки синтепону, сказати вголос: «Абабагаламага», а насправді подумати: "ДЕсь я вЖе бАчиВ цЮ синтепонову красу… ДЕЖАВЮ?"…

Люба Вовк