foto

Ця любов помножена на три

divchatkaКожного року, я з трепетом чекаю дати 1 червня. Для когось це просто перший день літа, інші відзначають день захисту прав дітей. А я 1 червня, 2004-го дізналася, що ношу під серцем своїх двійняток-дівчаток.
Сказати, що була здивована, не сказати нічого. Тоді був шок, сльози, крик…. Під мою «роздачу» потрапила лікарка, що винесла мені «вирок», який побачила на УЗД. Медсестра, яка вирішила мене втішати, бачачи мої сльози. Одним словом згадала всіх, і свого чоловіка, звичайно, також. На той час я була мамою синочка, і більше, як то кажуть, «не планувала».
Тепер вже розумію, що ті сльози були від страху. Тоді, від моменту першої звістки, я страшенно злякалася.

Не через те, як з ними дам собі раду, а як у свої 24 роки, буду мамою трьох діток? Як, віддаючи тоді усю любов старшому Дмитрику, зможу поділити її на трьох? Як, як, як???… Питань було в перші секунди, тисячі, мільйони. Вони розривали і не давали можливості зосередитися на головному – ти будеш мамою…
Чесно признаюся, думки щодо розвитку подій, були різні, поради також. Але врешті, зробила найважливіший вчинок у своєму житті. Пам’ятаю, моя кума тоді сказала, якщо Бог дає діток, значить він допоможе. Так і сталося. В мене народилися найрідніші, найгарніші, найкоханіші донечки. Синочок тішився, а мене розпирала гордість, ось яка в мене сім’я. Зараз дивлюся на них, і розумію, моя любов помножилася на три. У моєму домі кожного дня, кожної хвилини, чути сміх, запитання, пісеньки, які наспівують дітки. Ось це і є справжнє щастя, яке неможливо описати. Його можна лише відчути, в ньому можна купатися та пригортати до себе ті світловолосі голівоньки, а в думках дякувати небесам за такий дарунок.
Дітиська мене багато навчили. Один із уроків, який я винесла, сприймати усе простіше. По дитячому, тоді і люди будуть навколо частіше посміхатися…
Тепер от думаю, малеча виростає, а так хочеться як і колись, обійняти їх, і заціловувати. Зупинити б той час…

Олеся Красновська