gemafond

Грудне годування

grudne goduvanja Мене звати Іра. Я звичайна жінка зі звичайного маленького містечка Бурштин на Івано-Франківщині. Разом із своїм звичайним чоловіком виховуємо двоє чудових жвавих малюків: старшому сину – 9 років, меншому – нещодавно виповнився рік. Старшого сина я народжувала самостійно: 22 години, з купою стимулюючих препаратів, медичним сном, трьома змінами медиків (в тому числі й студентів) обласного перинатального центру і т.д. А потім (чи не як наслідок?) у дитини зламана ключиця (про що медики навіть не одразу сказали), гематома в голові (наче через те, що переношений) і багато інших моментів, які аж ніяк не прикрашають такий важливий і складний процес пологів. Пригадую, коли мені аж через три години принесли дитину годувати, я розглядала його маленькі губки, зморщений лобик, волосаті ручки, чорне волосся, пухкенькі щічки і милувалася його безмежним апетитом.

Та, попри все, чекала, аби його швиденько забрали в дитячу палату. Мені здавалося, що першу дитину народжувала тому, що так треба або тому, що скоро мало б мені виповнитися 25, а чоловікові – 34, або ще чомусь… Так думати було великою помилкою, бо тепер я знаю точно – це був наслідок важких пологів. А ще, мабуть через важкі пологи я так довго не зважувалась народити другу дитину. Добре, що тоді мені стало розуму не відлучати дитину від грудей до 1,9 років.  Він, бідолашний часто плакав, щогодини вставав. Пригадую навіть момент, коли одного разу після чергового дитячого плачу я кричала на нього, наче скажена, а потім довго плакала і просила вибачення за свою поведінку у кількамісячного малюка. Я знаю, що це не правильно, але я нічого не могла з собою зробити. Одного разу я зцідила молоко із грудей і побачила, що воно аж прозоре: куди там молоко – майже вода. Тоді спробувала погодувати дитину сумішшю – це була ніч, коли я вперше виспалась. Так, зазвичай ми читаємо в літературі та інтернеті про те, як прекрасно все, що пов’язане з дітками і грудним годуванням і дуже мало про зворотню сторону. Нажаль, коли зростав мій старший малюк, мені дуже бракувало досвіду, інтернету не було, а з літератури – книжка із пологового (до речі, хороша), написана чи перекладена «суржиком» з Януковичем на першій сторінці. Як не дивно, але чомусь на той момент ніхто не звернув уваги, що дитина може бути просто голодною і через те плаче. Я почала підгодовувати сина, але зберегла грудне годування. І вже тепер, через багато років я знаю точно, що чим довше годуєш маля, тим міцніший емоційний зв’язок, тим менше дитина хворіє і швидше розвивається.

Чому маминий животик округлився?
Хто в животику у мами появився?
І чому цей, ну чому цей  колобочок
Називає мама лагідно «Синочок»?
Певно скоро, зовсім скоро буде братик.
Із лікарні будем маму забирати.
Поділюся з ним усіми забавками,
Бо я перший, старший син у татка й мами!

Минулого року я народила молодшого сина. Правда, цього разу через кесарів розтин. І, порівнюючи перші та другі пологи я впевнена, що коли б мене прокесерили першого разу, то на сьогодні у мене було б вже троє діток. Принаймні мені так здається.  Після операції чоловік залишився поряд усі 7 днів: він обіймав та пестив сина, годував його із пляшечки, переодягав, клав на животик, допомагав мені вночі  і вдень. Виявилося, що це так важливо!!! На мій величезний подив, він став більше цінувати мене і дітей загалом. Він також посприяв тому, що вдалося зберегти грудне годування, так як починаючи з третього дня ретельно, раз за разом прикладав сина мені до грудей, а потім, коли ми вже були вдома, намагався забрати сина на деякий час, щоб я могла трошки довше відпочити і старшого сина навчав «помагати мамі». Дякуючи їм, я насолоджуюся материнством і цим прекрасним періодом лактації! Споглядаючи на сплячого малюка після годування мій старший малюк одного разу запитав: «Мам, а коли я був маленький я також пахнув молоком?». І молоком, і ромашкою, і кашкою, і усім, чим тільки можуть пахнути дітки, яких люблять. Я справді «ловлю кайф» від материнства! Я навчилася відпочивати під час годування, вдихаючи неповторний аромат щастя.  Правда, заради справедливості слід сказати, що дитина, яка ссе груди набагато частіше встає вночі, неначе перевірити, «де мама??» Та грудне молоко нас врятувало, коли лізли 7 - 8 зубки і зовсім нічого не хотілося їсти. І коли, болів животик. І коли пішовши у 9,5 місяців малюк набив «шишку»…. І коли сумно… і ніхто не напартачить… і без ГМО…  
Навряд чи є універсальний рецепт успішної лактації. Кожному своє: ситуації бувають різні, але, за бажання можна і зберегти, і відновити грудне годування. Це класно, хоч поступово малюк перебирається у ваше ліжко і навіть може бути, що одного разу ти прокидаєшся від того, що тебе спросоння ссе шестирічна дитина. Це супер, хоч потім відлучення дитини від грудей приносить душевну травму мамі. Що б не сталося, та я знаю точно, природнє – найкраще для найдорожчих! І ще одне: я дуже сподіваюся, пережити все це ще раз! Ось так.

Малює син мені свої думки:
Ось він, подвір’я, хата,
Дерева, песики, автомобіль…
А тут – його найближчі мама й тато!
Зростає син і я зростаю з ним,
Сумую, тішуся, навчаюсь…
Люблю, хвилююся, молюсь
Та завжди поруч залишаюсь!
Він виросте колись із малюка,
Дорослим стане – наче й не бувало
Того дитинства… коника… горшка…
Де завжди поруч мама й тато!
Я вбережу оті думки,
Мальовані подвір’я, хату,
Бо все, про що лиш мріють малюки -
Це дім, сім’я, де поряд мама й тато!

© Ірина Рибчук, м.Бурштин