Дитяче життя може бути цікавим і змістовним, якщо діти матимуть нагоду грати в різні ігри, постійно поповнювати свій ігровий багаж. Щоб ігри стали справжнім організатором життя людей, їх активної діяльності, їх інтересів і потреб, необхідно, щоб у практиці виховання було багатство й різноманітність ігор. Розумна різноманітність ігор цінна ще й тому, що в цих умовах стає можливим вирішення великих виховних завдань – ставлення дітей один до одного, засвоєння норм життя в дитячому віці, формування характеру.

Ігри розрізняють:

Для молодших школярів основним змістом гри стає відтворення реальних дій дорослих людей з предметами. Граючи в обід, наприклад, діти ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд, при цьому відтворюючи одні й ті ж дії.

Для дітей старшого віку основним змістом стають стосунки між людьми. Це вчить дітей підкорятися певним правилам. Знайомлячись через гру з суспільним життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних функцій людей і правил взаємин між ними.
Змістом рольової гри в старшокласників стає підкорення правилам, що витікають з узятої на себе ролі.

Усі рольові ігри, так чи інакше, вирішують своїм впливом на учасників три основні завдання: виховні, освітні, розважальні. Між рольовими іграми неможливо провести чітку межу. І кожна рольова гра є способом проведення дозвілля, тобто є розважальною.

Для успішного проведення рольової гри соціальному педагогу необхідно визначити її конкретні класифікаційні ознаки:

Рольові ігри можна розділити за рівнями складності, які часто збігаються з тематичним розподілом ігор:

Необхідно відзначити, що рольова гра служить важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини. Рольові ігри дітей усіх віків не просто копіюють навколишнє життя, вони є виявом вільної діяльності дітей, у якій, фантазуючи й наслідуючи, вони розкривають свій характер, своє розуміння життя. Рольова гра сильна тим, що є заснованою на трудовому зусиллі, русі, інтелектуальній напрузі.

Режисерські ігри – це ігри, у яких діти не приміряють на себе ролі, а оперують з предметами й іграшками, додаючи їм вигадане значення за сюжетом гри. Це – різновид рольової гри. Учасники наділяють ролями предмети, іграшки, розвиваючи сюжет одночасно з ролями інших. Таким чином, у режисерській грі діти не приймають на себе конкретні ролі, а діють за багатьох персонажів ігрового сюжету. Режисерські ігри можуть бути груповими. Лідери таких ігор по суті справи виступають як режисери, визначаючи точність виконання ролей товаришами, управляючи взаємодією. У таких іграх особливо інтенсивно нагромаджується досвід узгодження задумів і спільних дій.

До класу рольових ігор належать ігри-марення, ігри «про себе», ігри, побудовані на уяві. Ігри-марення можуть бути реалізовані в малюнку. Діти «малюють» війну, навколишній світ, придумуючи ролі зображеним героям, одушевляючи малюнок внутрішніми монологами, діалогами. Існують ігри-марення, дії яких протікають в уяві, а сюжет навіяний або життєвими, або запозиченими літературними ситуаціями.

Л.С. Виготський, А.Р. Лурія ігри-марення відносили до художніх ігор, у яких дитина грає з більшим задоволенням, ніж актор у п'єсі [23].

Гра-праця. У кожній грі є перш за все робоче зусилля й зусилля думки. Гра-праця – це робота, супроводжувана грою уяви, виконувана із задоволенням. Різновидом гри-праці є будівельні сюжетні ігри, у яких закріплюються знання про навколишній світ, освоюються загальні дії й процеси праці. Наприклад, робота на «фабриці іграшок», виготовлення костюмів, будівництво «гаража», «міста», збірка предметів з конструктора.

Ігри-театралізування розігруються в класичній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми, грим) або у формі масового сюжетного видовища. Театралізованні ігри на відміну від сюжетно-рольових припускають наявність глядачів (однолітки, друзі, батьки).У їх процесі в дітей формується вміння за допомогою образотворчих засобів (інтонації, міміки, жесту) точно відтворювати ідею художнього твору й авторський текст.

Переважно пізнавальне навантаження, функцію інтелектуального розвитку беруть на себе дидактичні ігри.Дидактичні ігри – різновид ігор з правилами, спеціально створювані педагогікою (у тому числі й народній) з метою навчання й виховання дітей. У грі дитина з великим інтересом і бажанням виконує те, що зовні їй здається дуже важким і нецікавим. Одним з перших сказав це В.О. Сухомлинський: «Дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так хай перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці й грі, власній творчості. Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – правильна дорога до серця дитини» [123].
Необхідно відзначити, що навчання й дозвілля – явища для дитини взаємозв'язані.

Дидактичні ігри засновані на змаганні в знаннях. Виграє той, хто володіє найбільшою інформацією. За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх призначенням, вирішувати завдання, у них виховується зосередженість, увага, наполегливість, розвиваються пізнавальні здібності.
За характером матеріалу, що використовується, дидактичні ігри підрозділяють на три групи:

Деякі дидактичні ігри несуть у собі уявну ігрову ситуацію, мають сюжет, вимагають розігрування ролей. Наприклад:
Для розвитку вміння вести діалог у молодших школярів використовується гра «Магазин іграшок», для розпізнавання тварин – гра «Упізнай по голосу», для запам'ятовування героїв казок – інсценування «З якої я казки?»

Для молодших дітей ігри повинні носити більш емоційний характер і по можливості містити елементи жвавих ігор, щоб діти не сиділи. Можна провести конкурси вигадників казок. Казка може бути на певну задану тему, вільна, її можна інсценувати.

Для старших підлітків цікавіше проходить гра в написання сценаріїв.

Особливий інтерес для підлітків становить гра «Аукціон знань». Це одна з небагатьох ігор, які володіють можливістю продемонструвати школярам важливість уміння переносити знання з однієї галузі в іншу. У цій грі діти в обстановці емоційного підйому яскраво вираженого колективного змагання повинні показати суперникам якомога більше відомостей про предмет або явище з найрізноманітніших галузей науки, техніки, мистецтва.

До пізнавальних ігор можна віднести такі ігри, направлені в основному на процес соціалізації: «Хто я?», «Моє місце у світі?», «Хто навколо мене?», «Яким я здаюся іншим людям».

Інтерес підлітків і старшокласників до подібних ігор пояснюється відчуттям дорослості, що виникає. Ці ігри не вимагають спеціальної підготовки, місця й добре відомі («Думки» – коли треба за висловом про тебе самому вгадати, хто про тебе так сказав; «Асоціації» – за вільними асоціаціями вгадується людина, яку загадали; ігри, у яких треба зобразити кого-небудь з присутніх – пантомімічно або словесно – угадати, кого зображали).

Ці ігри дають можливість з'ясувати уявлення школярів один про одного, про ідеального однолітка, про згуртованість дитячого колективу. Усі ці знання можуть дати напрям самовихованню, корекції особистості дитини.

Особливістю цих ігор є те, що вони майже завжди вимагають участі педагога, вихователя, узагалі дорослого, краще на правах гравця. Педагог може вчасно внести корекцію, зняти зайву напруженість, максималізм, властивий віку, інакше можливі образи, конфлікти. Іноді дорослий може перевести гру в жартівливу форму, щоб запобігти небажаних моментів. Самі підлітки і навіть більш старші діти погано вміють це робити.

Широке розповсюдження отримали ігри-подорожі – у них у яскравій, захоплюючій формі розвиваються інтереси, формується пізнавальна активність школярів.

У ці ігри можуть грати діти будь-якого віку, у будь-який час.

Гра-подорож дає багатющі можливості для фантазування, розвитку уяви. Подорожувати можна по різних країнах, інших планетах, книгах. У подорож можна відправитися одному, удвох, групою або великим колективом.

Широко поширені ігри-подорожі по певних країнах. Змістом такої гри може бути будь-який розділ знань: біологія, медицина, історія, географія.

Наступним видом гри є жваві ігри – найважливіший засіб фізичного виховання. Вони завжди вимагають від гравців рухових дій, направлених на досягнення умовної мети. У цих іграх дитина показує межі своїх фізичних можливостей, що вона набагато рідше проявляє в навчальній і трудовій діяльності. Особливість жвавих ігор – характер змагання, творчого, колективного. Головна ознака – наявність активних дій: біг, стрибки, лазіння по канату, гра в м'яч і т.п. Виховне значення жвавих ігор не зводиться до розвитку тільки таких цінних фізичних якостей, як швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість, а й розвиваються й інтелектуальні якості: спостережливість, пам'ять, логічне мислення, кмітливість.

Серед жвавих ігор є такі, які спеціально направлені на виховання окремих сторін особистості гравців, наприклад, витримки й самовладання, взаємовиручки й товариства.

Улітку. Добре вписуються жваві ігри в тривалу прогулянку, турпохід, турзліт. Для організації уваги добре підходять атракціони або веселі поєдинки, ігри на свіжому повітрі. Тут необхідно враховувати погоду, місце, оскільки місце для жвавих ігор повинне бути рівним і просторим.

Узимку. Широкі можливості розкриваються для колективних поїздок на каток, за місто на лижах. Цікавий досвід об'єднання зимових ігор і забав у цілісний ігровий комплекс – свято зимових ігор, яке включає такі ігри, як «Безстрашні мисливці» – битва з чудовиськом, якого повинні закинути сніжками; «Поєдинок вершників» – стягнути супротивника з «коня», а також найпринаднішою грою на зимових ігрищах – зміст і штурм фортеці.

Там, де жваві ігри, там немає місця нудьзі. Кожна гра має своє ігрове завдання: «наздожени», «піймай», «знайди».

Жваві ігри можуть бути малої, середньої, великої й максимальної рухливості. Жваві ігри бувають командними, груповими, парними, одиночними.

Комп'ютерні ігри. Цей вид ігор існує об'єктивно, він завойовує дозвіллєвий простір дітей, входить у побут школи, літніх оздоровчих таборів, клубів, вимагає тверезої експертної оцінки фахівців, здатних створити перспективні ігрові програми. Комерціалізовані комп'ютерні ігри поступово починають змагатися з телебаченням за обсягом витраченого на них вільного часу учнів. Електронно-ігрова «наркоманія» формує, викликає, на думку медиків, нервово-психологічне виснаження. Уже сьогодні серед населення ці ігри викликають протест. Електронні ігри практично не педагогізовані, їх програми й сюжети нав'язані людьми бізнесу. Комп’ютеризація сфери освіти і сфери дитячого дозвілля йде за рубежем величезними темпами. Ігрова комп’юторика – новий шар ігрової культури сучасних дітей. І з ним необхідно вважатися. Перспектива розвитку цілеспрямованого дозвілля дітей, учнів і молоді.

Народні ігри

Народні ігри мають багатовікову історію, вони передавалися з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі національні традицій. Збиралися хлопчики й дівчатка ввечері на сільській вулиці або за околицею, водили хороводи, співали пісні, без утоми бігали, граючи в пальники, салочки, змагалися в спритності, граючи в гилку. Зимою розваги носили інший характер: влаштовувалися катання з гopи, ігри в сніжки, на конях, каталися по селах з піснями і танцями. Для всіх народних ігор характерна любов людини до веселощів, молодецтва.Особливо популярними й улюбленими були такі ігри, як пальники, російська гилка, піжмурки, городки, ігри з м'ячем.Народні ігри для дітей цінні в педагогічному плані. Вони роблять великий вплив на виховання розуму, характеру, волі, фізично укріплюють дитину, створюють певний духовний настрій, інтерес до народної творчості.

Українські народні звичаї включають низку багатообразних, цікавих ігор, які передавалися з покоління в покоління. Весною за старих часів проходили найцікавіші свята, після осінньо-зимової сплячки як би все прокидалося. Образ весни символізував Місяць. Вибирали струнку, високу, веселу дівчину, яка була одягнена в кольоровий одяг з вінком на голові. Прихід весни зустрічали веснянками – хоровими піснями, іграми й танцями. Веснянки були дівочими забавами, і хлопці рідко брали в них участь. З часом магічні обряди втратили своє значення й залишилися лише дівочі ігри: «Подоляночка», «Ластівка», «Мак», «Перепілочка» і дитячі ігри: «Довга лоза», «Дзвін», «Свинка», «Чародії». Багато ігор об'єднувало всіх: «Горидуб», «Кіт і мишка», «Вишня», «Журавель», «Піжмурки».

На свято Миколи Чудотворця всі люди прагнули зробити добру справу, відвідати хворого, допомогти бідним. Днями добродіяння називали це свято. «Святий Микола не любить, коли на його свята байдикуєш», – так говорили в народі. Це свято проходить взимку і весною, тому взимку йшли допомагати самотнім запасати дрова, хатину побілити, а у весняний Микола допомагали в городі. Увечері всі збиралися вдома, і найстаріший у сім'ї одягав білу сорочку, тим самим стаючи «Миколою». Він грав з дітьми, розказував казки, загадував загадки. Усі діти одержували від «Миколи» подарунки. На весняного Миколу всі виходили на вулицю, водили хороводи, співали, грали. Наприклад, у грі «Шукаю Миколу» дівчині зав'язували очі, а всі хлопці ставали в коло. Кого вона вибере, тому Чудотворець Микола завжди прийде на допомогу [20].

З усієї різноманітності ігрового фольклору можна класифікувати народні ігри на чотири групи:

1. «Ігри-пастки» – характеризуються тим, що той, хто водить, повинен переловити всіх гравців один або за допомогою спійманих у ході гри. Усі ці ігри починаються з лічилки, що супроводжуються діалогами, піснями. Наприклад, такі ігри, як «У ведмедя в бору», «Дідусь-ріжок», «Горщики», «Шуліка».

2. «Ігри драматизовані» – у них розігрується яка-небудь дія, також супроводжувана діалогом, піснею. Це такі ігри, як «Фарби», «У працівники», «Пека», «Гуси-лебеді» і ін.

3. «Ігри хороводні» – змістом їх є рух по колу зі співом і танцювальними рухами: «Коровай», «Яблунька», «Зайченя», «Просо», «Мак».

4. «Словесні ігри-фанти» – для них характерний напружений діалог, іноді з віршованим зачином. Це «Чорного з білим не носити», «Як тебе звуть?», «Садівник», «Козубенька», «Тільки на цю букву».

Необхідно відзначити, що староукраїнські традиції ввійшли до плоті й крові наших звичаїв, і тепер ми не уявляємо Різдва без куті, Великодня – без писанки, свято Івана Купала – без стрибання через багаття, без колядок, які заклинають і втихомирюють сили природи, щоб не робили людям і тваринам зла. А знамениті стародавні вечорниці – саме в них з'явився особливий тип смішних народних розповідей, байок, небилиць.

Усе це – наша дохристиянська культура, наша найдавніша традиція. І завдання сучасної молоді полягає в тому, щоб зберегти всі звичаї, традиції, народні ігри свого народу, які сформувалися протягом сторіч, і передати їх нащадкам.

 Авторство не встановлено. Якщо Вам відомо про автора чи зсилку - просимо повідомити адміністрацію сайту і ми з радістю вкажемо автора цієї надзвичайно розумної статті або ліквідуємо статтю з сайту.